Організація управління фінансовою сталістю підприємств в умовах переходу до ринку

Управління фінансовою сталістю передбачає вирішення задач двох видів. До першого належать ті, в яких треба долати визначено-змінні впливи або спротиви, до другого – ті, в яких ці величини є невизначено-змінними.

Принципове вирішення для першого типу задач намічається само собою. Якщо відомо, що даний комплекс або система повинні витримувати дії або долати протидії, то в цих частинах і треба концентрувати активності-спротиви відповідного характеру і в належній кількості. Проблема полягає в тому, щоб чітко визначити величину активностей, які спричиняють протидію сталому розвитку системи, і мати у своєму розпорядженні достатню кількість активностей-спротивів. Отже, всім негативним активностям повинні протистояти активності-спротиви і в пунктах найбільшої негативної дії слід концентрувати найбільші спротиви.

Другий вид задач – це ті, в яких середовище, дії і спротиви, змінюються невизначено, не можуть враховуватися наперед. Якщо якась частина системи зможе зазнавати впливу дії, яку не враховано наперед, то зрозуміло, що будь-яка нерівномірність концентрації спротивів на користь одних частин (а відповідно незахищеність інших) є безглуздям. Водночас вона небезпечна, бо створює ймовірність руйнівного результату навіть зі сторони порівняно слабких впливів, якщо вони будуть здійснені у напрямі найнезахищеніших або ослаблених частинах системи. Максимальний рівень сталості може бути досягнутий шляхом рівномірного розподілу активностей-спротивів між всіма ланками цілого, яким загрожує небезпека.

Сталість будь-якої системи можна розглядати ще з однієї точки зору. Її середовище впливає на неї як і вона на своє середовище безпосередньо лише там, де вони стикаються. Величина межування, тобто кількості зіткнень, може зростати або зменшуватися. Середовище може володіти як негативним щодо системи впливом, так і позитивним. Головна проблема, з якою стикається підприємство – визначення зовнішнього середовища, обмеженого лише тими аспектами, від яких залежить успішне його функціонування, а відповідно його загальна та фінансова сталість. В умовах переходу до ринкових методів господарювання фактори зовнішнього середовища є джерелом постійного хвилювання керівництва вітчизняних підприємств. Усі фактори зовнішнього середовища, що безпосередньо впливають на фінансову сталість підприємства поділено на шість підгруп: економічні, технологічні, правові, політичні, міжнародні, соціальні.

Розрізняють статичну і динамічну сталість. Першу ототожнюють зі спокоєм, пасивністю, другу – зі стабільним розвитком підприємства. На наш погляд, найвищою формою сталості є сталість-спротив, тобто стан фінансової рівноваги підприємства, який зберігається не дивлячись на вплив зовнішніх і внутрішніх факторів.

Виділяють ще зовнішню, внутрішню і «успадковану» сталість.

В умовах командно-адміністративної системи господарювання підприємства звикли до зовнішньої сталості, тобто сталості, що досягнута управлінням ззовні. Для ринкової економіки характерна внутрішня сталість підприємства, в основі якої лежить управління за принципом зворотного зв'язку, тобто активне реагування управління на зміну зовнішніх і внутрішніх факторів.

«Успадкована» сталість – результат наявності певного запасу міцності підприємства, що захищає його від випадковостей і різких змін дестабілізуючих факторів. Для збереження мінімального рівня фінансової сталості підприємства необхідно, щоб рух його грошових потоків давав хоча б можливість розрахуватись з постачальниками, кредиторами і державою. Необхідно забезпечити платоспроможність, ліквідність і кредитоспроможність підприємства, тобто нижню межу його фінансової сталості, у іншому випадку підприємству загрожує банкрутство.

В індустріально розвинутих країнах нагромаджений значний практичний досвід оцінки рівнів фінансової сталості підприємств. При цьому слід зазначити наявність двох методологічних підходів до аналізу фінансової сталості підприємства.

Перший підхід, традиційний для американської школи управління фінансами підприємства, характеризується використанням переважно статистичних методів, мисленням категоріями фінансових запасів і аналізом стану підприємства на визначений момент часу. Другий підхід, розвинутий у рамках сучасної французької школи фінансового менеджменту, грунтується на мисленні категоріями і розумінні цільового сукупного ефекту операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства як динамічного збалансованого процесу. Фундаментальною складовою цього підходу є концепція фінансової рівноваги підприємства, що дає змогу з єдиних концептуальних позицій розглядати сукупність потоків ліквідних коштів, які мають різні характеристики, і синтезувати оптимальне динамічне управління ними.

На нашу думку, підходи в категоріях фінансових запасів і потоків не є взаємовиключними, вони можуть доповнювати один одного як окремі етапи дослідження у загальній системі динамічного фінансового менеджменту.

У західній практиці фінансового менеджменту методики даного аналізу розроблені досить детально, однак, виходячи з реальностей ринкових перетворень в Україні, вони вимагають, у разі їх використання, певних змін та доповнень.

Поступове впровадження в економіку України ринкових методів господарювання і конкуренції призвело до того, що деякі з його суб’єктів в цих умовах не можуть на належному рівні забезпечувати фінансову сталість та перебувають на краю банкрутства. Особливості кризового фінансового стану й неплатоспроможності українських підприємств-банкрутів порівняно з практикою західних країн полягають у тому, що вони: зазвичай, не включені у систему заставних зобов’язань щодо власного майна; організаційно й психологічно не підготовлені до ринкових відносин внаслідок зручної залежності від бюджетного фінансування різних рівнів; не володіють практикою маркетингу і не ведуть маркетингових досліджень; не здатні швидко перебудуватись на випуск нових видів продукції чи послуг; їх адміністрація і насамперед директорський корпус слабо володіють економічним мисленням, без якого неможливо досягти успіху в ринковому господарюванні; їх основні виробничі фонди і технології далеко не завжди