Організація управління фінансовою сталістю підприємств в умовах переходу до ринку

На загальнодержавному рівні слід визначити такі основні, на нашу думку, напрями державної політики: адаптація оргструктур і господарської діяльності промисловості будівельних матеріалів до умов ринкового внутріекономічного середовища; модернізація та технічне переозброєння підприємств галузі, обгрунтування джерел фінансування; розподіл завдань і відповідальності за їх виконання між органами виконавчої влади.

З метою зміцнення сталості фінансового стану промислових підприємств України та підприємств-скловиробників промисловості будівельних матеріалів зокрема, треба: сформувати належний інвестиційний клімат; провести конструктивні структурні реформи; розробити науково обгрунтовану промислову політику, чітко визначивши національні пріоритети.

Конкретнішими засобами досягнення поставленої мети для підприємств-скловиробників промисловості будівельних матеріалів є: придбання ліцензій найновіших технологій, а також створення на їхній базі власних технологій; визначення оптимальної кількості програм державної підтримки освоєння конкурентоспроможних видів продукції; орієнтація на використання високих технологій ВПК шляхом їх впровадження у цивільне виробництво; визначення основними джерелами капіталовкладень для виконання цих прогам державних довгострокових позик, кредитів комерційних банків, податкових пільг; активізація інвестиційної діяльності, створення комплексу умов для припливу іноземних інвестицій; надання пільг і допомоги підприємствам, які займаються експортом продукції. У зв’язку з цим необхідно об’єднати зусилля держави і товаровиробників для створення умов експортної орієнтації заснованих на грунтовній оцінці конкурентного середовища, особливостей національного та світового ринків, умов виробництва і факторів, які можуть сприяти ефективній конкуренції.

Сьогодні в умовах обмежених ресурсів, поряд із збереженням фіскального характеру, податковій системі слід надати можливість відіграти роль прискорювача відтворювальних процесів, шляхом створення сприятливих умов для широкого залучення прибутку до інвестиційних ресурсів. В цьому ракурсі доцільно було б зменшити або звільнити від оподаткування частину прибутку, яка направляється підприємствами на модернізацію виробництва, проведення структурної перебудови та підвищення його конкурентоспроможності.

Фактором пожвавлення інвестиційної діяльності може стати спрощення режиму приватизації та приватизація промислових об’єктів разом із земельними ділянками, на яких вони розташовані.

Потребує вдосконалення нормативно-правова база залучення інвестицій під конкретні інвестиційні проекти. Слід розробити нормативно правовий механізм, за допомогою якого стало б можливим включення в інвестиційний процес тіньового капіталу.

Забезпечення високого рівня фінансової сталості підприємства реалізується шляхом формування ефективної політики фінансування господарської та інвестиційної діяльності, управлінням фінансовими ресурсами, оптимізацією фінансової структури капіталу.

У висновках узагальнено результати теоретичних і практичних досліджень по темі дисертаційної роботи.

 

 

Дослідження проблеми організації управління фінансовою сталістю підприємств в умовах переходу до ринку в Україні дали змогу зробити ряд висновків:

1. Розвиток економіки України на сучасному етапі визначається перехідними явищами і процесами, що пов’язані з відмовою від командно-адміністративної системи управління і вибором ринкової. Рушійними силами такого вибору є ефективність і конкурентоспроможність ринкової економіки з її внутрішніми економічними важелями і стимулами розвитку. В цих умовах особливого значення набувають питання адаптації системи управління підприємством до нових умов так, щоб вона відповідала вимогам ринкових відносин.

2. Фінансова сталість є складовою частиною загальної сталості підприємства і виступає запорукою усунення неплатоспроможності та фундаментальною основою фінансової стратегії на прискорення економічного зростання. Сталість фінансового стану залежить від найменших відносних спротивів усіх структурних частин загальної сталості підприємства.

Відносні активності-спротиви комплексу фінансової сталості і його середовища треба розглядати як такі, що змінюються у часі і залежать від сили дії та динамізму зовнішніх та внутрішніх факторів.

3. Управління фінансовою сталістю передбачає вирішення задач двох видів. До першого належать ті, в яких необхідно долати визначено-змінні впливи або спротиви, до другого – ті, в яких ці величини є невизначено-змінними.

Принципове вирішення для першого типу задач полягає в тому, щоб чітко визначити величину активностей, які спричиняють протидію сталому розвитку системи, і мати у своєму розпорядженні достатню кількість активностей-спротивів, тобто всім негативним активностям повинні протистояти активності-спротиви і в пунктах найбільшої негативної дії потрібно концентрувати найбільші спротиви.

Другий вид задач – це ті, в яких середовище, дії і спротиви змінюються невизначено, не можуть враховуватися наперед. Якщо якась частина системи зможе зазнавати впливу дії, яку не враховано наперед, то зрозуміло, що будь-яка нерівномірність концентрації спротивів на користь одних частин, а відповідно, незахищеність інших є безглуздям, бо створює ймовірність руйнівного результату навіть зі сторони порівняно слабких впливів, якщо вони будуть здійснені у напрямі найнезахищеніших або ослаблених частинах системи. Максимальний рівень сталості може бути досягнутий шляхом рівномірного розподілу активностей-спротивів між усіма ланками цілого, яким загрожує небезпека.

4. Підходи в категоріях фінансових запасів і потоків не є взаємовиключними, вони можуть доповнювати один одного як окремі етапи дослідження у загальній системі динамічного фінансового менеджменту.

5. Значний вплив на фінансову сталість господарюючих суб’єктів має зовнішнє середовище, яке є неоднорідним і диференційованим по силі, періодичності та характеру впливу. Усі фактори зовнішнього середовища можна поділити на шість підгруп: економічні, технологічні, політичні, соціальні, міжнародні, правові.

6. Особливості перехідного періоду в економіці нашої країни висувають на перший план проблему створення стратегії антикризового управління фінансовою сталістю. На нашу думку, ця стратегія повинна базуватись на синтезі основних положень трьох класичних стратегій: захисної – націленої на забезпечення сталості фінансового стану підприємства у довгостроковій перспективі; стратегії аналізу,