Організація управління фінансовою сталістю підприємств в умовах переходу до ринку

Вибір стратегії управління обмежується зовнішніми й внутрішніми умовами і залежить від потенціалу й ризику, на який згідні піти керівники підприємства.

П’ятий етап присвячений проблемам реалізації та контролю за виконанням стратегії. Однією з найпоширеніших причин зниження рівня фінансової сталості вітчизняних підприємств є втрата управлінським персоналом контролю над ним.

Природа механізмів контролю зумовлена характером ієрархічної структури: жорстко централізований порядок у вигляді піраміди, який контролює ланцюг прийняття рішень. Парадоксально, але питання контролю, а відповідно, управління фінансовою сталістю, яке до цього часу розглядалося у теоретичному плані здебільшого як ситуація втрати контролю, можна інтерпретувати як межу управління фінансовою сталістю. Ефективне управління фінансовою сталістю знаходиться у залежності від характеристик ланок ланцюга управлінських рішень. Проблему можна трактувати, виходячи із довжини цього ланцюга, тобто кількості ланок в ієрархії. Кожна ланка утворює рівень, який переважно залежить від технологічної складності та ієрархічної структури управління фінансовою сталістю. Важливу увагу у процесі стратегічного управління фінансовою сталістю підприємства слід приділити етапу контролю за рівнем фінансової сталості. 

Організація контролю грунтується на побудові системи моніторинга за рівнем фінансової сталості підприємства. Основною ціллю розробки системи моніторинга є своєчасне виявлення відхилень фактичних показників від передбачених; вияв причин, які генерують ці відхилення і розробка пропозицій щодо коректування окремих напрямів управління з метою нормалізації показників.

У дисертації розглянуто основні методичні принципи побудови системи моніторингу.

Проблеми ризику повинні розглядатися та враховуватися не лише на заключних етапах процесу управління фінансовою сталістю а й на етапі діагностування проблеми під час формування та структуризації цілей.

Виправданий ризик – необхідний атрибут стратегії та тактики ефективного управління. У кожній ситуації, що пов’язана з ризиком, виникають питання: де проходить межа між допустимим та нерозумним ризиком? Відповісти на це питання – значить провести кількісну та якісну оцінки ризику.

Ступінь допустимого ризику зниження фінансової сталості підприємства визначається з урахуванням таких параметрів як обсяги основних фондів та власного капіталу, виробничого потенціалу, а також рівня рентабельності тощо. Чим більшим капіталом, зокрема власним, володіє підприємство, чим ширша номенклатура його продукції, яка користується попитом, тим менше воно чутливе до ризику зниження фінансової сталості підприємства. У дисертації наведено логічний процес аналізу ризику під час прийняття управлінських рішень.

Отже, стратегія управління фінансовою сталістю повинна відповідати вимогам антикризового управління фінансами підприємства і передбачати раціоналізацію обороту оборотних засобів та оптимізацію структури джерел їх фінансування; забезпечення своєчасного оновлення позаоборотних активів і високу ефективність їх використання; вибір та реалізацію найефективніших шляхів розширення обсягів активів для забезпечення основних напрямів розвитку; забезпечення необхідного рівня самофінансування свого виробничого розвитку за рахунок прибутку, оптимізації податкових платежів, ефективної амортизаційної політики; забезпечення найефективніших умов і форм залучення позикових коштів у відповідності з потребами підприємства.

Проведені дослідження дають змогу зробити висновок, що організація стратегічного антикризового управління фінансовою сталістю на вітчизняних підприємствах дозволить зміцнити рівень сталості фінансового стану, створити ефективне підгрунтя для системи заходів антикризової політики управління фінансами підприємств у складних умовах періоду трансформації економічного механізму в Україні. Розроблений механізм управління фінансовою сталістю забезпечує взаємоув’язку і єдину цільову направленість заходів антикризового управління фінансами підприємства, що дасть змогу реалізувати програми фінансової стабілізації та закласти підгрунтя фінансової стратегії на прискорення економічного зростання.

У третьому розділі дисертаційного дослідження “Шляхи зміцнення фінансової сталості підприємств в умовах переходу до ринку” проаналізовано економічні передумови забезпечення фінансової сталості підприємств України, запропоновано шляхи адаптації фінансової сталості підприємств до ринкових форм господарювання, накреслено напрямки мобілізації внутрішніх механізмів забезпечення фінансової сталості підприємств.

Незважаючи на те, що нині в Україні встановилась хитка, нестійка рівновага – однак, спад виробництва триває, скорочується інвестиційна та інноваційна діяльність, зростає безробіття, прогресує “тінізація” економіки, національний ринок загарбаний іноземним товаровиробником.

Кризовий фінансовий стан в якому опинилась значна частина промислових підприємств України в період політичної та економічної трансформації, вимагає застосування жорстких, але водночас ефективних заходів, спрямованих на зміцнення фінансової сталості.

В умовах переходу до ринкових форм господарювання зміцнення фінансової сталості вітчизняних підприємств можливе за умови впровадження комплексу організаційно-економічних заходів як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях.

Проблеми адаптації фінансової сталості підприємств до особливостей ринкового середовища з’являються тільки з його виникненням. Якщо підприємства не будуть у стані їх успішно вирішувати, ринкова економіка як така не відбудеться, бо вони є базисом будь-якої системи господарювання – адміністративної або ринкової, планової або конкурентної. Отже, одночасно з формуванням конкурентної економіки для підприємств виникають проблеми адаптації до ринкового середовища. Шляхи адаптації фінансової сталості підприємств до ринку можна поділити на тактичні та стратегічні. Причому перші повинні вирішуватися у контексті других.

Організаційно-економічні проблеми адаптації фінансової сталості підприємств до ринкових умов зачіпають проблеми адаптації організаційних та економічних форм та методів управління фінансовою сталістю.

Антикризове управління повинно в першу чергу спиратися на внутрішні потенційні можливості підприємства, ефективне використання яких – головне завдання управлінського персоналу підприємства.

Розробка і впровадження ефективної