Організаційно-педагогічні умови підготовки бакалаврів економіки у коледжі ІІ рівня акредитації

Отже, теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури та вивчення досвіду зарубіжної вищої школи дозволив визначити певні позитивні характеристики діяльності коледжів: вони здійснюють підготовку потужного виробничого потенціалу країни, постійно удосконалюючи зміст навчання та форми роботи зі студентами відповідно до потреб ринку праці (саме цим визначається мобільність майбутнього фахівця) ; студенти мають можливість продовжити навчання за вищим кваліфікаційним рівнем; значна увага в процесі навчання у коледжах приділяється самостійній роботі студентів, що забезпечує якість підготовки майбутніх бакалаврів. Випускники вузів отримують рівноцінні дипломи незалежно від вищого закладу, який вони закінчили. Важлива роль в діяльності вузів належить акредитації. Акредитований заклад вважається престижним і має певні переваги порівняно з неакредитованим.

За останні роки суттєві зміни відбулися у вітчизняній вищій школі: створено систему ступеневої підготовки фахівців, поширилась мережа вищих навчальних закладів, виникли нові типи закладів професійної освіти (в тому числі коледжі). Ці процеси обумовлені значними соціально-економічними перетвореннями в Україні, до яких віднесено:

- загострення проблеми кадрового забезпечення організацій і підприємств фахівцями нової формації;

- поява ринку праці як певного механізму розподілу кваліфікованих кадрів і робочої сили;

- перехід на ринкову економіку, виникнення нових форм господарювання, що обумовило необхідність оновлення змісту освіти;

- зовнішні і внутрішні міграційні процеси, які зумовили демографічні зміни в різних регіонах;

- зростання престижу економічних спеціальностей і загострення проблеми зайнятості населення (поява безробіття) ;

- зростання попиту молоді і дорослих до здобуття вищої освіти з престижних спеціальностей як гаранту матеріального забезпечення життєдіяльності;

- виникнення нових видів трудової діяльності, динамізм у розвитку виробництва, що обумовлюють необхідність здобуття освіти протягом всього життя;

- поступове створення єдиної світової економічної системи (поява світових ринків товарів, енергії, праці, технологій, капіталів), в залежність від якої потрапляє все більше число мешканців Землі;

- визначення світової освіти як спеціальної сфери діяльності людства, яка спонукає до відкритого міжнародного співробітництва (кризові явища в освіті, глобалізація виробництва, перехід в інформаційне суспільство потребують інтеграції вітчизняної освіти у міжнародне освітнє співтовариство) ;

- вплив регіонального оточення на зміст роботи вищих навчальних закладів, які функціонують в даному регіоні (діяльність громадських організацій; склад населення регіону; рівень розвитку регіональної економіки; взаємодія закладів освіти і науки в регіоні).

В результаті реформування системи освіти з'явилася мережа навчальних закладів недержавної форми власності. Процес становлення недержавного сектору освіти в Україні складний, неоднозначний і суперечливий. Однак спроможність і доцільність діяльності таких вузів підтверджується конкурентоспроможністю випускників, успішним працевлаштуванням їх на ринку праці. Виявлено: соціальне значення приватної освіти полягає в тому, що позабюджетні освітянські структури своєчасно реагують на потреби держави і регіонів у фахівцях нової формації, поширюють можливості молоді у здобутті вищої освіти, реалізують соціальні програми підтримки талановитої молоді, створюють значну кількість додаткових робочих місць тощо.

Процеси реформування системи вищої освіти обумовили появу в Україні навчальних закладів нового типу – коледжів. Перші українські коледжі з'явилися на початку 90-х років. Головною метою їх створення виступала ідея реалізації ступеневої системи професійної освіти, як одного із стратегічних завдань Державної національної програми “Освіта”: (Україна ХХІ століття). Поняття “коледж” як вищого навчального закладу ІІ рівня акредитації, який здійснює підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем “бакалавр”, закріплене Законом України “Про освіту” і постановою Кабінету Міністрів України “Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту) ”.

Вітчизняні коледжі (як заклади освіти І і ІІ рівня акредитації) мають різний статус: коледжі-технікуми; коледжі, створені при вузах III-IV рівнів акредитації; самостійні (в тому числі регіональні) коледжі. “Регіональний коледж” ми визначили як навчальний заклад нового типу, який здійснює підготовку фахівців-бакалаврів для задоволення потреб регіонального ринку праці та виступає центром допрофесійної і професійної підготовки молоді через різні форми освітніх послуг. Створення і функціонування цих типів навчальних закладів обумовлені процесом регіоналізації освіти, який є актуальним явищем в сучасній освіті.

Значна частина коледжів України заснована на недержавній формі власності. Цим навчальним закладам властиві певні особливості: вони мають різні структурно-функціональні моделі, певною мірою різні педагогічні умови підготовки фахівців, різні системи управління, джерела фінансування, різний контингент студентів. Однак існує низка проблем нормативно-правового порядку, які утруднюють входження коледжів (незалежно від форми власності) в систему вищої освіти України.

Здійснений аналіз діяльності навчальних закладів нового типу дав можливість виявити та науково обґрунтувати організаційно-педагогічні умови функціонування коледжів ІІ рівня акредитації. До них було віднесено: наявність концепції діяльності коледжу та розробленої і науково-обґрунтованої структурно-функціональної моделі закладу; створення необхідної матеріально-технічної бази; визначення критеріїв підбору викладацьких кадрів та критеріїв, за якими здійснюється набір студентів; розбудова сучасної системи управління вищим закладом освіти; поширення міжвузівських і міжнародних зв'язків з метою обміну досвідом роботи.

Основними педагогічними умовами успішної діяльності коледжів є: науково-методичне забезпечення навчально-виховного процесу; впровадження у навчальну діяльність новітніх технологій; ефективна організація самостійної роботи студентів; активізація науково-дослідної діяльності викладачів і студентів; здійснення диференціації навчального процесу з метою забезпечення особистісно-орієнтованого підходу; посилення ролі виховного впливу