Організаційно-правові засади діяльності державної виконавчої служби в Україні

релігійних організацій.

Рішення у справах окремого провадження також виконують:

а) органи опіки і піклування – рішення про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним шляхом призначення відповідного піклувальника і опікуна;

б) органи реєстрації актів цивільного стану – рішення про оголошення громадянина померлим шляхом реєстрації його смерті, рішення про виправлення неправильності в актах цивільного стану, рішення у справах про встановлення юридичних фактів реєстрації, усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, народження, смерті особи в певний час тощо;

в) установи ощадного банку – рішення про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника;

г) нотаріус, нотаріальний архів, інша особа, яка вчиняє нотаріальну дію – рішення у справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх учиненні [36, с. 15-17; с. 103-104].

Відповідно до п. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, тому суд, постановляючи рішення, яким на відповідача покладається виконання певних дій, не пов'язаних із переданням майна або грошових сум, може в цьому рішенні вказати, що коли відповідач не виконує рішення протягом встановленого строку, позивач має право виконати цю дію за рахунок відповідача, стягнувши з нього необхідні витрати. Оскільки позивачем можуть бути громадяни і юридичні особи, вони і виконують рішення суду в таких випадках [37].

Судові рішення виконують не лише органи державної виконавчої служби. Це можуть бути органи і установи Департаменту України з питань виконання покарань, органи внутрішніх справ, інші юрисдикційні органи. Однак щодо майнових відносин, то виконання судових рішень ухвал, постанов, вироків покладається на органи державної виконавчої служби, коли вони не виконуються добровільно. Держава за допомогою виконання рішень суду й рішень інших несудових органів завершує процес захисту суб’єктивних економічних прав громадян, економічних інтересів юридичних осіб і свої особисті економічні інтереси шляхом їх фактичної реалізації у порядку виконавчого провадження, встановленого законом.

Виконавче провадження є процесуальною формою, яка закладає засади примусової реалізації рішення суду та інших юрисдикційних органів у сфері економічних правовідносин, пов’язаних із реалізацією підтверджених ними прав і обов’язків суб’єктів матеріальних правовідносин у цивільній справі [38, с. 3], але саме виконавче проводження – це законодавчо зафіксовані наміри держави вчинити дії направлені на захист прав та законних інтересів особистості, інтересів юридичних осіб, а фактична діяльність – це ті рішення, дії або бездіяльність, які вчиняє державна виконавча служба в процесі практичної реалізації рішень судів чи рішень інших несудових органів. Виконавче провадження – це потенційний намір держави щодо захисту прав та законних інтересів особистості, інтересів юридичних осіб, а фактична дія – це ті рішення, дії чи бездіяльність, які вчиняє державна виконавча служба в процесі практичної реалізації рішень судів чи рішень інших несудових органів.

Законом України “Про виконавче провадження” поняття “виконавче провадження”, тлумачиться як сукупність дій зазначених у законі органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та рішень інших несудових органів (посадових осіб). Примусове виконання судових рішень та рішень інших несудових органів в частині забезпечення реалізації майнових та особистих немайнових прав, законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави в Україні покладається на державну виконавчу службу [39, с. 9].

Таким чином, досліджуючи питання, пов’язані з місцем, роллю та правовим статусом державної виконавчої служби в системі державних органів, слід зазначити, що вказана служба була створена у процесі реформування інституту в судових виконавців, які до прийняття Закону України „Про державну виконавчу службу” залишались у підпорядкуванні районних, міських, районних у містах судів, тобто належали до системи органів, які здійснювали відправлення правосуддя. Після прийняття вказаного Закону та Закону України „ Про виконавче провадження „ було створено цілісну систему державної виконавчої служби у Департаменті державної виконавчої служби та підпорядкованих йому органах на місцях. Ця служба в цей час діє в складі Міністерства юстиції України як урядовий орган державного управління. На Міністерство юстиції України покладається реалізація єдиної державної політики у сфері примусового виконання рішень [40].

1.3 Державорегулючі підходи до примусового виконання рішень судів та інших несудових органів у зарубіжних країнах

Досліджуючи питання відносно примусового виконання рішень судів та рішень інших несудових органів у закордонних державах, слід зазначити, що суттєві розбіжності в геополітичних умовах, державному устрої та і просто в рівні життя людей різних країн визначають нетотожність побудови і функціонування системи державних органів узагалі і судових та правоохоронних органів кожної із держави зокрема. Водночас, формування з виконання рішень судів та інших несудових органів створено в переважній більшості країн світу для подальшого логічного завершення процесу відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина.

Принципові відмінності виконавчого провадження в різних державах полягають передусім, в організаційно-правових формах побудови та функціонування служб примусового виконання рішень судів та рішень інших несудових органів.

Близьким по суті і змісту є служби примусового виконання держав, що виникли на пострадянському просторі (Росія, Україна та ряд інших країн СНД), тому що побудовані на ґрунті радянської системи судових виконавців. При цьому слід зазначити, що виконавче провадження цих країн не є частиною судочинства, а виокремилось у самостійний правовий інститут, який базується на функціонуванні