стягувача; г) в разі недостатності майна підприємства, що ліквідується; д) в разі скасування судового акта, на підставі якого видано виконавчий документ, тощо.
Закінчення виконавчого провадження здійснюється у разі: а) фактичного задоволення вимог, зафіксованих у виконавчому документі; б) повернення виконавчого документа на вимогу стягувача або суду; в) повернення документа через фінансову неспроможність боржника; г) неможливість встановлення місця мешкання боржника; направлення виконавчого документа до іншого ССП та ін.
Для законодавства Росії про виконавче провадження характерне те, що судовий пристав-виконавець має право закінчити виконавче провадження у разі надіслання виконавчого документа до підприємства, установи або організації для утримання боргу із заробітку боржника. У такому випадку контроль за порядком утримань боргу бухгалтерією підприємства, установи, організації з заробітної платні боржника в Російський Федерації службою судових приставів відсутній.
Відмінною від національного законодавства є і роль суду у виконавчому провадженні Російської Федерації. У Росії судовий пристав-виконавець не має право самостійно приймати рішення про зупинення або припинення виконавчого провадження, це виключна прерогатива суду загальної юрисдикції або ж арбітражного суду. Суд, який видав виконавчий документ, і вирішує питання, пов’язані з винесенням ухвали про припинення або зупинення виконавчого провадження.
За законодавством Російської Федерації за невиконання боржником рішення суду в строк, наданий для добровільного виконання, судовий пристав-виконавець стягує з боржника виконавський збір у розмірі 7% від суми, яка підлягає стягненню. За рішеннями немайнового характеру з боржника-фізичної особи стягується збір у розмірі 5 мінімальних розмірів оплати праці (МРОП), а з юридичної особи-50 МРОП. Частина виконавського збору у розмірі 30% відраховується до федерального бюджету, а решта-надходить у позабюджетний фонд розвитку виконавчого провадження [45].
На відміну від українського законодавства, процедура оскарження рішень, дій або бездіяльності судових приставів-виконавців здійснюється виключно через суди загальної юрисдикції або арбітражні суди в строк 10 днів з моменту вчинення судовим приставом оскаржуваних рішень, дій або бездіяльності. Можливість оскарження рішень, дій або бездіяльності судових приставів за підлеглістю, тобто в адміністративному порядку, чинним російським законодавством не передбачено.
Нагляд за діяльністю судових приставів та розгляд заяв про вчинення ними злочинів, а також розслідування цієї категорії злочинів, покладено на органи прокуратури Російської Федерації.
Як показує короткий порівняльний екскурс у російську систему примусового виконання рішень судів та рішень інших несудових органів, в основних моментах щодо вирішення такого важливого питання як виконавче провадження, як у Росії, так і в Україні існують і спільні підходи, і окремі розбіжності [46, с. 257].
У Росії вже є прецеденти створення приватних агентств, що займаються виконавчою діяльністю, але без відкриття виконавчого провадження і, звичайно, без застосування заходів примусового виконання, які має право вчиняти лише судовий пристав-виконавець. Це Національне агентство по факторингу та інвестицій, що є складовою Асоціації міжнародного співробітництва недержавних структур безпеки, яке здійснює надання повного комплексу юридичних послуг з приводу повернення заборгованості.
Аналіз досвіду інших зарубіжних країн показує, що існує два основні варіанти створення системи виконання рішень суду та рішень інших несудових органів. Перший превалює в континентальній Європі – Франції, Бельгії, Люксембурзі, де судові виконавці є приватними особами, яким надано відповідні ліцензії і які підпорядковані регіональним та національним палатам судових виконавців зі статусом органів самоврядування.
По – іншому вирішуються питання, пов’язані з організаційно-правовою формою побудови та функціонування служб примусового виконання рішень судів та інших несудових органів, у ряді інших цивілізованих країн. Так, судові виконавці багатьох країн континентальної Європи, а це країни Бенілюксу, Франція, Латвія, Естонія та інші, не є державними службовцями, тобто вказані інституції ґрунтуються на приватному принципі діяльності. Працівники цих інституцій – це приватні особи, що отримали необхідну освіту, склали низку іспитів та отримали ліцензію на проведення такого виду діяльності. Організацію та координацію їх роботи, а також контроль за діяльністю таких судових виконавців здійснюють регіональні (національні) органи самоврядування або ж, як наприклад у Латвійській республіці – Міністерство юстиції Латвії та його територіальні підрозділи [47, с. 249].
Аналізуючи організаційно – правові форми побудови та функціонування інституту примусового виконання рішень судів та інших несудових органів в інших країнах, слід відмітити, що судові виконавці у Франції – це приватні особи, які здійснюють повноваження з примусового виконання рішень судів та інших несудових органів за спеціально отриманою ліцензією. Правовий статус працівників виконавчої служби в цій країні поєднує в собі ознаки державного службовця та приватного підприємця. До судового виконавця Франції висуваються такі вимоги: а) це повинна бути особа, яка має вищу юридичну освіту; б) пройшла дворічне стажування в конторі судового виконавця, що практикує: в) склала державні іспити. Для того щоб цій особі дозволили працювати судовим виконавцем, прокуратура відповідного територіального округу та Департаментська (регіональна) палата готують висновок щодо придатності претендента до зайняття посади судового виконавця. Судові виконавці призначаються на посаду наказом Міністра юстиції Франції, а службово підпорядковуються прокурорам республіки.
Робота судових виконавців у цій країні організовується таким чином, що судовий виконавець має право здійснювати свої повноваження одноособово або ж вступити до об’єднання судових виконавців і діяти у складі корпорації. Оскільки судовий виконавець несе персональну відповідальність за спричинені ним збитки, спілка судових виконавців страхує власні ризики, а страхові премії розподіляються всередині спілки виконавців. Здійснюючи повноваження з