Основи охорони праці

Предмет:

Охорона праці

Тип роботи:

Навчальний посібник

К-сть сторінок:

236

Мова:

Українська

Оцінка:

розглядати як окремі коливальні системи, які з’єднані між собою “пружинами” і які володіють рядом резонансів (коли власні частоти співпадають з частотами зміни збурюючої сили). Для більшості внутрішніх органів власні частоти лежать в межах 6-9 Гц. Тому коливання робочих місць з вказаними частотами дуже небезпечні, так як можуть викликати механічні пошкодження та навіть розрив цих органів. Найнебезпечнішою є частота 7 Гц (як для інфразвуку, так і для вібрації), так як можливе її співпадання з альфа ритмом біострумів мозку, при цьому людина втрачає розум. Інфраколивання з 5 Гц, які виникають перед бурею в океані, викликають у людини гнітючий стан. Для голови найнебезпечніші загальні коливання з =25-30 Гц, бо вона співпадає з власною частотою голови відносно плечей.

Систематична дія загальних вібрацій веде до змін в діяльності нервової, судинної та скелетної систем.

Локальна вібрація викликає спазми судин, які починаються з кінцевих фаланг пальців, розповсюджуються на всю руку, передпліччя а потім захоплюють судини серця. У результаті чого відбувається порушення периферійного кровопостачання. Одночасно спостерігається дія вібрації на нервові закінчення, м’язові та кісткові тканини, що призводить до порушення чутливості шкіри, окостеніння сухожилля, м’язів, болей та відкладанню солей у суглобах. Одночасно спостерігаються порушення діяльності центральної нервової системи, як і при загальній вібрації.

Віброхвороби ефективно виліковуються лише на ранніх стадіях, а запущена хвороба може призвести до повної втрати працездатності, до інвалідності.

Більш загальна класифікація виробничої вібрації наведена на рис. 6.1.

Рис.6.1. Класифікація виробничої вібрації

6.2. Основні нормативні документи

Основним нормативним документом в галузі вібрації є:

– ГОСТ 12.1.012–78. Стандарт зокрема рекомендує гігієнічну оцінку допустимої вібрації за встановленою величиною рівня коливальної швидкості в октавних діапазонах з середньо геометричними значеннями частот 2, 4, 8, 16, 32, 63 Гц для вібрації робочих місць, підлоги, корпусів машин , тобто для загальної вібрації.

– Санітарні норми та правила СН 626–66 встановлюють гранично допустимі рівні середньоквадратичних значень віброшвидкостей в октавних смугах частот з середньо геометричними значеннями: 16, 32, 63, 125, 250, 500, 1000, 2000 Гц при роботі з інструментами, механізмами та обладнанням, яке створює вібрації, що передаються на руки працюючих, тобто для локальної вібрації..

– Окрім того, є стандарти на виміри вібраційних параметрів окремих типів ручних машин (ГОСТ 16519–70 “Машини ручні. Методи вимірювання вібраційних параметрів”, ГОСТ 16844–71 “Засоби випробувань пневматичних електричних молотків. Технічні вимоги”).

Для зменшення впливу вібрації: проводять статичне та динамічне балансування механізмів, зменшують проміжки у кінематичних парах, в якості віброізоляторів використовують матеріали з високим внутрішнім тертям (гуму, войлок), проводять вілаштування машини в цілому від режиму резонансу, для швидкого погашення віброколивань застосовують також демпфери.

Загалом ж, колективні заходи та засоби віброзахисту можна підрозділити за такими напрямами:

•зниження вібрації в джерелі її виникнення;

•зменшення параметрів вібрації на шляху її поширення від жерела;

•організаційно-технічні заходи;

•лікувально-профілактичні заходи.

Більш детальна характеристика сукупності методів і засобів організації від вібрації представлено на рис. 6.2.

Рис.6.2. Класифікація заходів і засобів віброзахисту

7. ЗАХИСТ ВІД ІОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ

7.1. Характеристики іонізуючого випромінювання

Іонізуючим називаються випромінювання, які при взаємодії з середовищем приводять до утворення електричних зарядів різних знаків, тобто до його іонізації.

Джерелами іонізуючого випромінювання в приладобудуванні можуть бути радіаційні дефектоскопи, товстоміри, густоміри, вологоміри, вимірювачі та сигналізатори рівня рідини, радіоізотопні термоелектричні генератори, установки рентгеноструктурного аналізу, а також високовольтні електровакуумні прилади.

До іонізуючого випромінювання відноситься як корпускулярне так і електромагнітне випромінювання:

-гама-випромінювання (електромагнітне фотонне випромінювання, що випромінюється при ядерних перетвореннях);

-характеристичне випромінювання (фотонне випромінювання, що випромінюється при зміні енергетичного стану атома);

-гальмівне випромінювання (фотонне випромінювання, що випромінюється при зміні кінетичної енергії зарядженої частинки); воно утворюється в середовищі, що оточує джерело -випромінювання, в рентгенівських трубках, в прискорювачах електронів і т.д.;

-рентгенівське випромінювання (сукупність гальмівного і характеристичного випромінювання, діапазон енергій фотонів яких складає від 1 до 1000 кеВ);

-корпускулярне випромінювання (випромінювання, що складається з частинок з масою спокою відмінною від нуля: альфа- і бета-частинок, протонів, нейтронів і ін.).

Дія іонізуючого випромінювання характеризується наступними основними показниками: експозиційною дозою Х; поглинутою дозою Д та еквівалентною дозою Н.

Для кількісної оцінки іонізуючої дії рентгенівського та - випромінювання в сухому атмосферному повітрі використовуються поняття експозиційної дози.

Експозиційною дозою Х називається відношення повного заряду іонів одного знаку, що виникають у малому об’ємі повітрі під дією випромінювання, до маси повітря в цьому об’ємі:

. (7.1)

Одиниця експозиційної дози – кулон на кілограм (Кл/кг). Позасистемна одиниця – рентген (Р); . 1 рентген – це доза, яка в 1 сухого повітря утворює іони, несучі заряд кожного знаку в 1 одиницю СГСЕ.

Потужність експозиційної дози Рексп