Основи охорони праці

                                                     ,                               (8.7)

де А – активність джерела мКі;   – гамма-постійна ізотопу, яка береться із таблиць (Р•см2/год•мКі); t – час опромінення, год; R – віддаль, см.

 

7.2. Біологічна дія іонізуючих випромінювань

Чим більше відбувається в речовині актів іонізації під впливом випромінювання, тим більший біологічний ефект. Тому біологічна дія випромінювання залежить від числа утворених пар іонів або від зв’язаної з цим величини поглиненої енергії.

Іонізація живих тканин супроводжується збудженням молекул клітин, що приводить до розриву молекулярних зв’язків і до зміни хімічної структури різних з’єднань. Зміни в хімічному складі значного числа молекул приводить до загибелі клітин.

Так як основну частину маси тіла людини складає вода (біля 75%), то первинні процеси багато в чому визначаються поглинанням випромінювання водою клітин. Під дією випромінювання відбувається розщеплення води на радикали типу   і  , які володіючи високою хімічною активністю вступають в з’єднання з другими молекулами тканини і утворюють нові хімічні сполуки, невластиві здоровій тканині. В результаті таких змін порушується нормальний хід хімічних процесів і обмін речовин.

Під впливом іонізуючих випромінювань в організмі може відбуватись гальмування функцій органів кровотворення, порушується нормальне звертання крові та збільшується хрупкість кровоносних судин, порушення діяльності шлунково-кишкового тракту та виснаження організму, понижується опір організму інфекційним захворюванням.

Однією з найнегативніших властивостей іонізуючої радіації являється її сумарна, кумулятивна дія на організм. Кожна доза залишає глибокий слід в організмі, їх дія сумується.

Необхідно розрізняти зовнішнє опромінення і внутрішнє. Зовнішнє – це таке, коли джерело радіації знаходиться зовні організму і виключена можливість попадання радіоактивних речовин всередину організму. Таке опромінення має місце, наприклад, при роботі на рентгенівських установках і прискорювачах або при роботі з радіоактивними речовинами, які знаходяться в герметичних ампулах. При зовнішньому опроміненні найбільш небезпечні бета-, гамма-, рентгенівське і нейтронне випромінювання.

Альфа- і бета- частинки володіють незначною проникаючою здатністю і призводять при зовнішньому опроміненні тільки до ураження шкіри. Рентгенівські та гамма-промені можуть привести до смерті, не викликавши при зовнішньому опроміненні змін на шкірі.

Пошкодження шкіри при зовнішньому опроміненні може бути хронічним (при постійній або неперервній дії іонізуючого випромінювання на протязі довгого часу) або гостре (одноразова, короткочасна променева дія). Перші ознаки хронічного ураження виявляються, як правило, не одразу після початку роботи, вони проявляються в сухості шкіри, тріщинах на ній, ломкості нігтів, випаданні волосся. При гострому променистому опіку шкіри спостерігаються її почервоніння, пузирі і омертвіння тканин. Можуть появлятися також довго не заживаючи променисті язви, на місці утворення яких можливі ракові захворювання.

 

Внутрішнє опромінення відбувається при попаданні радіоактивних речовин всередину організму при вдиханні повітря, через їжу і в рідких випадках через шкіру. При попаданні радіоактивної речовини в організм людина безперервно опромінюється до тих пір, поки радіоактивна речовина не виведеться з організму в результаті розпаду або фізіологічного обміну. Таке опромінення дуже небезпечне, так як призводить до довго не заживаючих язв різних внутрішніх органів, які можуть переродитися в ракові пухлини.

 

7.3. Норми радіаційної безпеки

Основними нормативними документами, що регламентують допустимі рівні іонізуючого випромінювання, являються “Норми радіаційної безпеки НРБ-76” і “Основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань” (ОСП – 72/80).

Згідно НРБ-76 люди, що опромінюються, підрозділяються на наступні категорії: А – персонал, професіональні працівники, люди, які постійно або тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань; Б – обмежена частина населення, люди, які не працюють безпосередньо з джерелами випромінювання, але по умовам проживання чи розміщення робочих місць можуть піддаватися впливу опромінення; В – населення області, краю, республіки, країни, тобто все інше населення.

Крім того, у порядку зменшення чутливості до іонізуючих випромінювань встановлені три групи органів, опромінення яких спричиняє найбільші збитки здоров’ю:

І – все тіло, гонади, червоний кістковий мозок;

ІІ – щитовидна залоза, м’язи, жирова тканина, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик ока;

ІІІ – шкіра, кісткова тканина, кисті рук, передпліччя, стопи ніг.

В якості основних дозових обмежень в залежності від групи критичних органів для категорії А встановлюється за рік гранично допустима доза (ГДД), а для категорії Б – границя дози (ГД).

ГДД характеризує найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, яка при рівномірній дії на протязі 50 років не викличе в стані здоров’я персоналу та його потомства неблагополучних змін, які виявляються сучасними методами.

ГД встановлюється менше ГДД для запобігання необґрунтованого опромінювання людей категорії Б.

Значення ГДД і ГД для зовнішнього і внутрішнього опромінювання згідно НРБ-76 приведені в табл. 8.1.

Таблиця 7.1

Допустимі дози зовнішнього і внутрішнього опромінювання

Категорії людейГрупа критичних органів

ІІІІІІ

ЗвберЗвберЗвбер

ГДД для людей 

категорії А0,0550,15150,330

ГД для людей

категорії Б0,0050,50,0151,50,033

 

Генетично значима доза зовнішнього та внутрішнього опромінення, що отримується населенням у