Основи охорони праці

При роботі з установками, що використовують рентгенівське випромінювання (для рентгенівського аналізу, дефектоскопії та хімічного чи біологічного експериментів), нормується відповідно ГОСТ 12.2.018 – 076 потужність експозиційної дози (Рексп) наступним чином: на робочих місцях; біля опорних стінок, пультів і флюоресцуючих екранів зі сторони робочих місць персоналу –    ; на віддалі 5 см від корпуса апарату: при закритому вікні апарату –    ; при роботі електронних ламп –    ; біля відеоконтрольного обладнання телевізійної системи на боці, який звернений до оператора –    .

Для установок, в яких рентгенівське випромінювання являється побічним фактором – рентгенівське випромінювання при цьому не використовується (високовольтні лампи, мікроскопи, осцилографи, електронно-променеві установки для плавлення, зварювання і інших видів електронної обробки металів), нормується потужність експозиційної дози. В любій точці простору на віддалі 5 см від корпусу установки (захисту електронно-вакуумного приладу) в залежності від тривалості робочого тижня допустимі значення Рексп складають: при 41 год/тижд. –    ; при 36 год/тижд – 0,18∙10-10 Кл/(кг∙год) (0,252 мР/год)

 

7.4. Захист від іонізуючих випромінювань

“Основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань” (ОСП – 72/80) містять вимоги та норми радіаційної безпеки стосовно до конкретних видів робіт, які проводяться під впливом іонізуючих випромінювань. Вони регламентують розміщення підприємств, ділянок та установок, призначених для роботи з джерелами іонізуючих випромінювань; організацію робіт; порядок отримання, обліку, збереження та перевезення джерел випромінювання; правила роботи з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді; влаштування вентиляції, пилегазоочищення, опалення, водопостачання та каналізації; вимоги до збирання, видалення, знешкодження радіоактивних відходів, а також дезактивації приміщень і обладнання, міри індивідуального захисту та особистої гігієни; питання радіаційного контролю.

При захисті від зовнішнього опромінення основні зусилля повинні бути направлені на запобігання переопромінення персоналу шляхом збільшення віддалі між оператором і джерелом (захист віддалю); скорочення тривалості роботи у полі опромінення (захист часом); екранування джерела випромінювання (захист екранами).

Захист від внутрішнього опромінення вимагає виключення безпосереднього контакту з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді та запобігання попаданню їх в повітря робочої зони.

У залежності від питомої активності (радіаційної небезпеки) радіоактивні речовини у відкритому вигляді поділяються на 4 групи – А, Б, В, Г (див. табл. 7.2).

А всі роботи з відкритими радіоактивними ізотопами у залежності від групи радіаційної небезпеки радіонукліда і фактичної його активності на робочих місцях відповідно ОСП-72/80 поділяються на три класи (див. табл. 7.2).

                                                                                      

Таблиця 7.2

Група радіаційної небезпекиМінімально значима активність, мкКіАктивність на робочому місці, мкКі

Клас робіт

ІІІІІІ

А

Б

В

Г0,1

1,0

10,0

100,0>104

>105

>106

>10710-104

102-105

103-106

104-1070,1-10

1-102

10-103

102-104

 

Клас роботи визначає вимоги до влаштування і розміщення приміщень, в яких проводяться роботи з відкритими джерелами іонізуючих випромінювань. На дверях таких приміщень повинен бути знак радіаційної небезпеки і вказаний клас роботи. 

Знак радіаційної небезпеки являє собою трикутник, форма і розміри якого повинні відповідати вимогам ГОСТ 17925 – 72.

Роботи третього класу можуть проводитися в звичайних  лабораторіях,  обладнаних  витяжними шафами.

Найбільш складні вимоги пред’являються до розміщення і облаштування приміщень, де проводяться роботи першого класу. Ці приміщення повинні знаходитися в окремому будинку з окремим входом через санпропускник і розділяються на три зони. Між зонами встановлюють санітарні шлюзи. У першій зоні розміщаються камери, бокси, обладнання, які являються основними джерелами радіоактивного забруднення. У другій зоні розміщають об’єкти та обладнання, які вимагають періодичного обслуговування, а також у цій зоні можуть тимчасово зберігатися активні відходи. У третій зоні розміщуються приміщення, які призначені для постійного перебування людей (операторні, пункти управління і т. д.).

 

 

 

 

8. ЗАХИСТ ВІД СТАТИЧНОЇ ЕЛЕКТРИКИ У ВИРОБНИЧИХ УМОВАХ

За останні роки в зв'язку з одержанням і використанням у великих кількостях речовин з вираженими діелектричними властивостями (синтетичні смоли, синтетичні волокна, спирти, гуми, пластмаси й ін.) розряди статичної електрики нерідко були і є причинами пожеж і вибухів. У ряді виробництв статична електрика перешкоджає нормальному проведенню технологічного процесу, приводить до псування продукції, зниженню продуктивності праці.

Виникнення зарядів статичної електрики відбувається при деформації, дробленні (розбризкуванні) речовин, відносному переміщенні суцільних тіл або прошарків рідких і сипучих матеріалів, що знаходяться в контакті один з одним, при русі повітря (або інших газів) по трубопроводах, а також при інтенсивному перемішуванні, кристалізації і випарі речовин. На практиці найбільшу небезпеку від електризації представляють процеси зливу з цистерн і інших ємностей і наливу в них нафтопродуктів, пневмотранспортування і сушіння пилоподібних матеріалів, виготовлення й експлуатація полімерних матеріалів і виробів на їхній