Особливості адаптації дітей раннього віку до умов дошкільного навчального закладу

Традиційно під адаптацією до дитячого садка розуміють процес пристосування дитини до умов нового середовища. Адаптація є активним процесом, який призводить чи до позитивних, чи до негативних результатів.

Спостереження Д. Тимошенко-Ушакової, О. Нутрєєвої, З. Шейнфельд показують, що хлопчики 3-5 років гірше переносять розлуку з рідними. А найкраще проходить адаптація у віці після 1 року 6 місяців.

Середній строк адаптації – 7-10 днів в ясельному віці; з 3 років -2-3 тижні; в 5-6 років – 1 місяць. Виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім'ї [26, с. 11].

Тривалість періоду адаптації залежить від наступних причин: від особливостей вищої нервової діяльності і віку дитини; від рівня розвитку; від наявності чи відсутності попереднього тренування його нервової системи; від стану здоров'я; від різкого контрасту між умовами у дитячому садку і сім'ї; від різниці в методах виховання у сім'ї.

На успішну адаптацію дитини до умов ДНЗ впливають такі чинники:

1. Вік дитини. Відносно спокійно протікає період звикання дітей 3, 5-4 років. У цьому віці дитина поступово виходить за рамки інтересів сімейного кола. Нічого цього ще немає у малечі 1-3, 5 років. Адаптаційний період діти переносять важко. Малюк відчуває неприйняття, паніку, якщо сторонній дорослий намагається виконати з ним якісь дії. Дитина відмовляється приймати допомогу вихователя. Дає про себе знати й нервове напруження: малюк пригнічений, усе викликає у нього сльози; не відпускає від себе маму ні вночі, ні вдень; довго не може заснути, часто прокидається з плачем [5].

2. Поведінка дитини. Поведінку в період адаптації важко передбачити навіть дбайливим мамам. Поведінку дитини під час вступу в дитячий садок умовно можна поділити на три групи:

Перша група – cюди належить більшість дітей. Вони різко бурхливо показують своє негативне ставлення до відвідування ДНЗ: голосно плачуть, кидаються на підлогу, дряпаються, кусаються, то просяться на руки, то біжать до дверей, нікого не чуючи. Втомившись від бурхливої демонстрації протесту, малюк може несподівано заснути, присівши біля столу, для того, щоб через 3-4 хвилини з новою енергією знову плакати. Діти цієї групи звикають до ДНЗ протягом 20-30 днів [32, c. 4].

Друга група – кілька дітей, які після розлуки з мамою замикаються, стають дуже напружені й насторожені. У них вистачає сили тільки на те, щоб зробити кілька кроків, забитися в найближчий куточок, від усіх відгородитися. Ці діти ледь стримують плач, сидять, їхній погляд нерухомий, вони не граються, мовчать. І тільки побачивши в дверях маму, оживають, біжать до неї і гірко плачуть. Адаптація таких дітей триває 2-3 місяці.

Третя група – комунікабельні малюки. Переступивши поріг дитячого садка, вони не лякаються, а навпаки, беруть ініціативу в спілкуванні з дорослими. Протягом дня розповідають дорослому все, що знають. Із задоволенням демонструють свої вміння: самостійно одягаються, роздягаються, їдять, у ліжечку лежать спокійно. Але така ідилія триває недовго (2-3 дні), на більше у дітей не вистачає обсягу інформації. Після цього, побачивши будівлю дитячого садка, вони впадають у відчай, і їх стиль поведінки стає схожим на стиль дітей першої групи.

3. Досвід дитини. Малюк з великої сім'ї (бабуся та дідусь, брати та сестри) вміє по-різному поводитися з різними членами родини, знає, чого від кого чекати, з цікавістю обстежує незнайоме середовище. Відрізняється поведінка дітей, батьки яких живуть у маленькому сімейному колі. Їхнє коло спілкування маленьке. У дитини закріпляється симбіотичний зв'язок із матір'ю: залишившись на якийсь час без неї, дитина впадає в паніку. Адаптаційний період дуже важкий і може стати причиною дитячого неврозу. Не маючи великого життєвого досвіду в новому середовищі, дитина може налякатися так, що іноді починає поводитися неадекватно: лазить, хоч і вміє ходити; замовкає, хоч уже почала говорити.

4. Індивідуальні особливості малюка. Якщо дитина активна, комунікабельна, має пізнавальний інтерес, вона адаптується легко, швидко. Інший малюк повільний, спокійний, любить гратися наодинці; шум, голосні розмови однолітків дратують його. Він хоч і вміє сам їсти, одягатися, але робить це повільно, відстає від усіх. Усе це накладає свій відбиток на його ставлення до навколишнього. Такій дитині необхідно більше часу на адаптацію. Хворобливим, сором'язливим дітям необхідно всередині тижня влаштовувати вихідний. Але слід пам'ятати, що тривалі перерви затримують і ускладнюють період адаптації [29, c. 12].

Під час адаптаційного періоду важливо створити в домі спокійну обстановку, з розумінням ставитися до безпідставного вередування малюка, більше гуляти з ним, пропонувати зняти емоційне напруження активними рухами, цікавою діяльністю. Слід раніше укладати дітей спати після теплої ванни. У цей період треба менше ходити в гості, рідше відвідувати поліклініку, перукарню, аби зайвий раз не перевантажувати дитину новими враженнями. Огорніть свою дитину любов'ю, бережіть її нервову систему.

Отже, показують педагогічні та медичні дослідження, характер та тривалість адаптаційного періоду залежать від таких факторів, як:

- вік дитини (найважче адаптуються до нових умов діти у віці 10-11 місяців до 2 років; після 2 років діти значно легше пристосовуються до нових умов життя) ;

- стан здоров'я та рівень розвитку