Особливості формування передумов оволодіння мовленням у дітей з порушенням інтелекту у немовлячий період (з 2 до 9 місяців)

Отже, мама зовсім підсвідомо для себе досягає в процесі догляду за своїм немовлям того, що елементи його захисної поведінки стають складовою частиною комунікативно-пізнавальної поведінки.

Деякі спостереження доводять, що такі вроджені голосові реакції, як коротке гукання, а потім і мелодійне гуління, спочатку мало відрізняється від криків по необхідній координації рухів.

Тобто можна підсумувати, що між тим і іншим проявом функціональної активності паллідарних підкоркових ядер мозку переважно кількісна. В паллідарних синергія великої інтенсивності – криках – домінують шумові компоненти (дисфонація) і сильні вокалізації (гіперфонація), а в тих же палідарних синергія помірної інтенсивності – гуканні та гулінні – перемагають помірні по силі звуку, висоті і силі вокалізації (фонації), що надає їм співочий тембр. В ситуаціях поведінки високої суб’єктивної цінності (наприклад, в ситуації голоду чи болях в животі) немовля, яке відтворює звукові комплекси гуління, зберігає можливість кричати голосно супроводить свій крик різкими безпорадними рухами рук і ніг.

До 2-3 місяців життя комунікативно-пізнавальні опосередковані комфортні стани внутрішнього середовища стають необхідністю дитини, тому що вона знову і знову відтворює той комплекс поведінкової реакції, який як свідчить її досвід, стимулює маму до емоційного спілкування з нею. В процесі спілкування з мамою вона отримує необхідний їй помірний по інтенсивності потік екстероцептивних відчуттів, в тому числі і слухових. Це необхідно для комунікативно-пізнавального розвитку, або спектральна чутливість вуха, по даним акустики, максимальна особливо при помірному рівні сили звуку і вона найбільш велика до частот середнього діапазону.

Цей комплекс поведінкової реакції дитини, отримавши назву комплексу пожвавлення, складається із помірно виражених рухів кінцівок, поворотів голови, зорових рухів, посмішок і вокалізацій, направлених мамі. Всі компоненти комплексу пожвавлення невід’ємні один від одного, синкретичні: дитина перших місяців життя не може видавати звуки без рухової активності, як не може він рухати руками і ногами, залишаючись мовчазним.

А. Н. Гвоздєв характеризував гуління на відміну від криків, як «голосні, які виникають на фоні скользащего голосного і фонетично мало визначені з точки зору їх місця утворення». Ці голосні компоненти гуління мають гортанно-глоточно-задньоязикове походження, що відображається в термінах «гукання», вуркотіння, гуління.

На думку Р. Якобсона, засвоювання сукупності голосних звуків чи вокалізму, як завжди починається з широкого голосного, потім вузький голосний починає протидіяти широкому голосному, а через деякий час виникає система із трьох голосних, що і складає вокальний мінімум в живих мовах миру: а, и, у. Маючи на увазі ці дані можна подумати, що раніше за все дитина засвоює національні специфічні варіанти емоційно-виражених а-тембрів, потім и- і у- тембрів, які були присутні у нього в різних типах криків.

Розквіт гуліня припадає на 4-6 місяць життя. Як бачимо до цього часу дитина повністю засвоює національну специфіку емоційно-вираженого вокалізму рідної мови, що і пояснює наступний видатний факт: дорослі американці, датчани і китайці можуть впізнати своїх співвітчизників серед 6-ти місячних немовлят по звукам гуління, які вони вимовляють.

Знаючи, що голосні звуки реалізуються в мову у вигляді різних алофонів, які залежать, як від позиції голосних в слові (позиційні алофони), так і від сусідніх з ними приголосних (комбіновані алофони). Тембр голосного найбільш виразно розпізнається на протязі його відносної стаціонарної ділянки, а тому що такі ділянки характеризують тембри основних позиційних алофонів голосних, то ймовірно, засвоєння рідного вокалізму починається саме з них. До речі, і така особливість материнської мови, як її проспівування з підкресленим виділенням голосних складів, допомагає поясненню основних алофонів голосних, які знаходяться під наголосом. Тембри цих алофонів (е, і, у, є, о, и) мають особливе значення комунікації емоційних станів.

Здобуваючи національно-специфічну форму, звукові реакції дитини отримують в період гуління знакову функцію. Вокальні компоненти цих реакцій означають функціональний стан, який переживає дитина. За вокальними компонентами, які вимовляє мама дитина робить несвідомо оцінки її функціональних станів і в відповідності до цих оцінок будує також несвідомо свою адаптивну поведінку: або тягнеться до неї і повторює її, або відвертається і проявляє до неї агресивні реакції. Дорослі, які мовчать, або дорослі з емоційно-невираженими вокальними компонентами мови можуть у дитини періоду гуління не викликати орієнтовно-винахідницької поведінки, а відповідно і комунікативно- пізнавальної активності.

Період раннього лепету (5-6 міс. – 9-10 міс.)

Дитина несвідомо оволодіває сегментами, які міняють звучність ще в період гуління. Предметом її спеціальних зусиль такі сегменти набуваються в період лепету, коли в середині першого року життя дозрівають стриарні підкоркові ядра і ускладнюється мотиваційна сфера дитини. Функціонування стриарних ядер починається мимовільно, що виявляється в появленні таких емоційно-виражених реакціях, як сміх і плач.

Сміх і плач, як і всі звукові реакції домовленнєвого етапу розвитку, універсальні біологічні передумови які формуються на основі соціального опосередкування. Ч. Дарвін, який приділив багато уваги вивченню емоційно-виражених реакцій, відмітив у