Особливості формування передумов оволодіння мовленням у дітей з порушенням інтелекту у немовлячий період (з 2 до 9 місяців)

Предмет:

Тип роботи:

Контрольна робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

дитини, в якої встановлений зв'язок слова «годинник» з різними видами годинника, запитати: «Де годинник?», то вона покаже на той чи інший годинник залежно від ситуації. Усілякий новий предмет, який схожий за способом дій з ним чи в якомусь іншому плані з уже знайомими дитині предметами, легко вступає у зв'язок із словами, які їх позначають. У такий спосіб швидко зростає кількість слів, які дитина розуміє, тобто пасивний словник (термінологія Д. Б. Ельконіна). Розуміння дитиною запитання: «Де те-то?», чи словесні пропозиції виконати певну, спочатку найелементарнішу дію, є важливим фактором, який організовує поведінку дитини. У неї зміцнюється активне ставлення до запитання та, в більш широкому значенні, до всілякого звернення дорослого. Відтепер приводом для дій дитини є словесне звернення дорослого, чого, природно, не спостерігалось у домовний період спілкування. Д. Б. Ельконін відзначає, що накопичення назв предметів відбувається у такому порядку: спочатку засвоюється розуміння назв речей, що безпосередньо оточують дитину, потім ім'я дорослих і назви іграшок, зображень предметів, одягу і, врешті, частин тіла і обличчя. Швидко зростає кількість слів, які дитина розуміє, в період від одного року до одного року шести місяців, коли дитина легко засвоює назви предметів.

Основними передумовами виникнення розуміння мовлення, за Д. Б. Ельконіним, є: а) виокремлення предмета з обстановки, що його оточує; б) зосередження на предметі; в) наявність у дитини яскраво вираженої емоційної реакції на обстановку.

Розуміння мовлення передусім виникає на запитання «Де?», яке стимулює дитину до здорового пошуку («Де годинник? Де тато? Де собачка?»), орієнтовних реакцій. В результаті багаторазових повторень у дитини формується зв'язок між словами дорослого і предметом, що його сприймає дитина. Водночас, зауважує Д. Б. Ельконін, такий зв'язок з'являється не відразу, його становлення проходить низку етапів.

На початку реакція на запитання дорослого відсутня, дитина не повертає голову в бік предмета, який було названо. Надалі, за словом дорослого, виникає орієнтовний пасивний рух у той бік, де знаходиться предмет (тобто ще не на самий предмет, а тільки на місце його знаходження). На цьому етапі для дитини має значення в мовленні дорослих не предметний зміст запитання, а його інтонація. Насамкінець виникає диференційований зв'язок між позначенням предмета і самим предметом, що виявляється в його пошуку і знаходженні предмета в іншому місці.

Ф. І. Фрадкіна описує реакції дитини на звернення до неї мовлення дорослих. З-поміж них:

а) повернення до предмета після його називання дорослим (7-8 місяців);

б) виконання вивчених рухів при називанні предмета дорослим (7-8 місяців) ;

в) виконання елементарних доручень дорослих за словесною інструкцією (9-10 місяців).

Як засвідчують дослідження (Фрадкіна Ф. І., Ляміна Г. М.), діти 7-8 місяців насамперед розуміють слово на основі інтонації (тембр, темп, сила звука). І тільки в 10-11 місяців вони реагують на зміст слова, розуміють його значення, навіть, якщо воно вимовляється з різною інтонацією. Після 7 місяців дитина може вже виконувати відповідні рухи на слова «ладусі-ладки», «до побачення». В кінці року діти виконують рухи на слова «відкрий», «закрий», «поклади». У другому півріччі потрібно стимулювати дітей до виконання дій з предметами. Дорослий показує іграшку, називає її, виконує з іграшкою різноманітні дії, називає їх словами: «Коник цок-цок-цок», «лялька туп-туп-туп», пропонує дитині виконати ці дії.

Отже, на початку 9 місяця життя дитина добре розуміє не тільки окремі фрази, а й цілі речення у мовленні дорослих, відтворює відповідно словесних подразників адекватні дії і рухи. Слово дорослого починає регулювати поведінку дитини.

Перший крик дитини виникає як компонент стволово-підкоркової захисної реакції, зумовлений закінченням плацентарного кровообігу і охолодженням його тіла в зовнішній атмосфері. Падіння ступеня збагачення крові киснем (хімічний фактор) «включає « вроджені синергії (складні рухові координації) дихання, а падіння температури тіла (фізичний фактор) – такі ж вроджені синергії м’язів тіла і кінцівок: виникає генералі зоване тонічне напруження м’язів і кінцівок дитини з хаотичними рухами рук та ніг.

Вроджені синергії терморегуляції, дихання, а також смоктання, ковтання, кашлю, зівання, блювання, сечовиведення, дефекації служать цілям взаємодії організму з факторами зовнішнього середовища, але факторами ще несоціальними, а фізичними і хімічними. Немовля кашляє і чхає, щоб видалити стороннє тіло із верхніх дихальних шляхів; внаслідок блювання виверженням шкідливих фізичних і хімічних агентів із шлунку, а внаслідок смоктання, ковтання фізичних продуктів і хімічних речовин, навпаки, вводяться в шлунок. В перерахованих синергіях скоординованих в одному поведінковому акті, з одного боку, руху гладкої мускулатури внутрішніх органів, а з другого боку, руху поперечно- полосатої скелетної мускулатури. Нова складна синергія голосоутворення утворюється на наших очах, як побічне явище вроджених синергій терморегулювання і дихання; спочатку вона обслуговує захисну поведінку дитини. Звісно, що голосова реакція під час перших дихальних синергій немовляти відсутня, тобто одного дихального фактору недостатньо для голосоутворення.

В літературі існують дві концепції голосоутворення: міоеластична (аеродинамічна) і нейромоторна. Згідно з першою концепцією звукова хвиля виникає внаслідок залучення зімкнутих країв голосових зв'язок в коливальний рух під впливом повітря, яке проривається крізь них із легенів. Цій міоеластичній концепції протидіє нейромоторна концепція, згідно з якою коливання, скорочення голосових зв'язок забезпечується під управлінням взаємодії імпульсів із центральною нервовою системою. Кожна із концепцій пояснює далеко не всі фактичні дані.