Особливості процесу інтеграції республіки Хорватія до європейського союзу

Проаналізовано передумови та розвиток процесу європейської інтеграції Республіки Хорватія із наголосом на його особливостях на кожному етапі відносин офіційного Загреба з Європейським Союзом. Виокремлено внутрішньо- і зовнішньополітичні події в Республіці Хорватія, які безпосередньо впливали на співробітництво Хорватії з Євро- союзом, як до початку активного євроінтеграційного діалогу, так і після цього. Здійснено огляд найважливіших питань та проблемних моментів переговорів РХ з ЄС щодо набуття членства в Євросоюзі. На основі цілісного аналізу особливостей євроінтеграційного шляху Хорватії узагальнено головні тенденції сучасного євроінтеграційного процесу.

Ключові слова: Європейський Союз, європейська інтеграція, переговори про членство, Хорватія, Західні Балкани.

 

1 липня 2013 Республіка Хорватія після більш ніж десятирічного процесу європейської інтеграції постала 28-ю державою-членом Європейського Союзу. Актуальність питання дослідження особливостей євроінте- граційної ходи Хорватії зумовлена тим, що ця країна надала приклад європейської інтеграції у багато чому відмінний, як від попередніх розширень ЄС у 2004 та 2007 рр., так і від євроінтеграційних процесів, що охопили решту країн колишньої Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія. Приклад Хорватії, як успішний і найбільш сучасний, може надати максимально прикладний ефект для українських реалій з цієї теми.

Тематика європейської інтеграції Республіки Хорватія не повністю розкрита у вітчизняній історичній науці. Це пояснюється тим, що процес завершився лише нещодавно. Новітні історичні процеси на теренах країн Південно-Східної Європи, зокрема, Хорватії, викладені у працях М. Криля та В. Ярового. Серед узагальнюючих студій в українській історіографії, які дають розуміння глобальної політики розширення ЄС, його правової системи та роботи інституцій слід відзначити праці П. Буряка і О. Гупало3, І. Грицака4, В. Копійки5. Основні політичні та економічні аспекти розширення Європейського Союзу, а також питання сучасного європейського інтеграційного процесу в українському контексті, проаналізовано у публікаціях В. Лавриненка6 та П. Рудякова7. Такі автори, як М. Гелетій8, Л. Мовчанюк9, А. Слюсаренко10 у своїх дисертаційних дослідженнях та наукових статтях висвітлюють тенденції інтеграційних процесів у регіоні Західних Балкан, зокрема, й у РХ. Що ж стосується досвіду власне Хорватії, то окремі аспекти її євроінтеграційних процесів подають у своїх наукових статтях В. Артьомов11, Т. Павлюк12.

Серед російських авторів політичні, безпекові та економічні чинники інтеграційних процесів на Західних Балканах загалом, та у Хорватії зокрема, розглядалися у публікаціях Ю. Борко13, А. Браницького14, П. Іс- кандерова15, В. Мілованова16, О. Соколової17, А. Язькової18.

Багате підґрунтя для дослідницької роботи дає хорватська історіографія. Передусім, слід відзначити узагальнюючі роботи В. Дегана19, І. Голдштейна20, Н. Нобіло21, де в контексті історичних проблем докладно розглядаються передумови формування та реалізації стратегічної мети Хорватської держави щодо євро- та євроатлантичної інтеграції. Вартими уваги є низка монографій і статей хорватських авторів Р. Вукодиновича22, Д. Иовича, К. Отт, які присвячені перспективам та викликам членства Хорватії в ЄС, формуванню пріоритетів зовнішньої політики та їх виконанню. Окремі проблемні питання, які напряму впливали на динаміку євроінтеграційного процесу (права нацменшин, співробітництво Хорватії з Міжнародним карним трибуналом для колишньої Югославії), піднімаються у дослідженнях С. Васильєвича25, М. Месича і Д. Багича26, В. Павлаковича.

Багатогранно питання європейської інтеграції Західних Балкан й, зокрема, Хорватії, розкриває англомовна історіографія. Серед авторів слід відзначити наукові роботи Дж. Бат28, С. Кейла та З. Аркана29, С. Ричарда, Ж. Рупника, Х. Філд, Т. Хофтона та С. Фішера.

У Хорватії не завжди існував консенсус щодо необхідності набуття членства в ЄС. Хоча відносини між РХ та ЄС були започатковані ще 15 січня 1992 року з моменту визнання Євросоюзом незалежності країни, справжні євроінтеграційні процеси розпочалися лише після зміни у 2000 році парадигми хорватської влади і досягнення консенсусу провладних та опозиційних сил щодо стратегічної мети вступу країни до ЄС.

Водночас, сутність і динаміка євроінтеграційного шляху Хорватії закладалися протягом попереднього десятиріччя. Унікальність хорватського євроінтеграційного досвіду, як і виклики, з якими майже увесь час боролася країна на шляху до ЄС, випливали з процесів, розпочатих ще у 90-х роках 20 ст. під впливом низки специфічних зовнішніх і внутрішніх факторів.

Для розуміння процесу євроінтеграції Хорватії слід взяти до уваги окремі зовнішньополітичні передумови, які формували у той час політику країни. По-перше, інтеграційна політика ЄС щодо держав Балканського регіону не була однорідною з огляду на специфіку регіону, який складався з країн, різних за рівнем економічного і політичного розвитку, та відрізнявся високим рівнем конфліктогенності. Дані фактори зумовили розробку стратегії асиметричної інтеграції балканських держав до Євросоюзу. На відміну від країн ЦСЄ, колишні республіки СФРЮ (за винятком Словенії) і Албанія залишилися за рамками розширення зони європейської інтеграції. В умовах збройних конфліктів у 1990-х роках процес політичної та економічної трансформації розвивався повільними темпами. Інтеграція до ЄС відсунулася на другий план, оскільки необхідно було запобігти розростанню кризових явищ у регіоні та в цілому стабілізувати ситуацію на Балканах.

По-друге, хоча у діалозі щодо членства Євросоюз і керується індивідуальним підходом, у розвитку відносин з Балканськими державами офіційний Брюссель відразу започаткував регіональний підхід.

Важливість розвитку регіонального співробітництва як однієї з умов просування на шляху до ЄС було підкреслено у підсумковій декларації Саміту ЄС у Загребі у листопаді 2000 року, у якій зазначалося, що «демократія і регіональне примирення і співпраця, з одного боку, і зближення кожної з держав з ЄС з іншого боку