Особливості процесу інтеграції республіки Хорватія до європейського союзу

Партії правого спрямування виступали проти проєвропейської політики загалом. Лунали аргументи щодо антихорватського заколоту за участі Заходу, метою якого є втягування Хорватії до третьої Югославії через криміналізацію хорватських генералів та «Вітчизняної війни». Під час протестів у Загребі у березні 2005 року хорватські праві сили скандували, що «Готовіні слід подякувати і за те, що врятував Хорватію від ЄС»54.

Ці події стали справжнім викликом для євроінтеграційного вибору країни. Хорватські уряди І. Рачана, а потім І. Санадера, який переміг на чергових парламентських виборах у 2003 році і повернув ХДС до влади, опинилися не лише на лінії критики Брюсселя, а й у центрі обурення великої частини хорватського суспільства. Водночас, саме у таких непростих умовах відбувся значний переворот на хорватській політичній сцені. Несподівано повернувшись до керування країною у 2003 році, Хорватська демократична спільнота під новим керівництвом Іво Санадера відійшла від колишнього євроскептичного дискурсу Ф. Туджмана, а також антигаазької риторики та прийняла ідею щодо широкої коаліції за Європейський Союз. Такий поворот від консервативного антиєвропейського націоналізму до ліберально-консервативного проєвропейського націоналізму відсунув на задній план хорватських сувереністів, які перестали впливати на визначення державної політики. З приходом до влади І. Санадер не лише почав співробітничати з Гаазьким трибуналом та усунув з провідних партійних посад ультранаціоналістів, а й створив коаліцію з провідною сербською політичною силою – Самостійною демократичною сербською партією, започаткувавши одночасно співробітництво з опозиційними силами у питаннях, що стосувалися ЄС56.

Окрім того, усвідомивши, що примирення є ключовим фактором для прогресу євроінтеграції, офіційний Загреб значно покращив відносини з сусідніми Белградом і Сараєво і у цьому контексті приєднався у 2005 році до регіональної політичної ініціативи – Процесу співробітництва у Південно-східній Європі, яка була започаткована у 1996 році як регіональний форум країн ПСЄ з метою сприяння довготривалому миру й стабільності в регіоні та прискорення європейської і євроатлантичної інтеграції країн-учасниць.

Таким чином, у 2005 р. покращення стану співробітництва з МКТЮ та конструктивна регіональна складова хорватської політики сприяли другому з 2000 року прориву у хорватсько-єесівських відносинах. Самі переговори про членство в ЄС між Хорватією та Європейським Союзом тривали з 2005 по 2011 роки. У жовтні 2006 р. закінчився перший етаппереговорного процесу – т. зв. «screening process», який включав аналіз існуючих відмінностей у хорватському і європейському законодавстві. Переговорний процес Хорватії з ЄС був ретельно оформлений правовими рамками згідно з хорватським законодавством. 19 січня 2005 року Хорватський Сабор (парламент) ухвалив Декларацію про основоположні принципи переговорів стосовно повноправного членства РХ в ЄС57 та створив національний парламентський комітет з ведення переговорів щодо членства в ЄС, головою якого обирався виключно представник парламентської опозиції.

Переговори по 35 главах правового доробку Європейського Союзу асди^ communautaire почалися, фактично, у 2007 році. При цьому переговорні глави відкривалися для обговорення лише у разі, якщо офіційний Брюссель визнавав готовність Хорватії до цього. Кожного року, у період з 2007 по 2011 р., Європейська Комісія ухвалювала т. зв. «звіт про прогрес» Хорватії на шляху до членства, в якому містилися усі політичні, правові, економічні, соціальні оцінки щодо ступеню готовності Хорватії до членства. Кожний раз напередодні зазначеного звіту країна вдавалася до активної дипломатичної боротьби за якомога м’який тон звіту та позитивні висновки Єврокомісії, що було потрібно як для подальшого прогресу євроінтеграційного процесу, так і для створення позитивного резонансу в країні від діяльності уряду на цьому напрямку.

Це не завжди вдавалося. Хоча Європейська Комісія й здебільшого оцінювала Хорватію як країну з функціональною ринковою економікою, функціональною демократією зі стабільними інституціями, які гарантують верховенство права та основні права людини, кожен її звіт містив часткову критику неспроможності Хорватії швидко і ефективно міняти та впроваджувати своє законодавства до норм асди^ communautaire. Головна критика, зокрема, стосувалася неефективності організації державного управління (бюрократії), недосконалості розвитку місцевого самоуправління, слабкої децентралізації.

Також, одним з головних мірил готовності до членства в ЄС Євро- комісія вважала реформу правосуддя, отже саме за цей напрям Загреб зазнавав найбільшої критики. Європейська Комісія зауважувала на роздуту систему судів, яка призводила до неефективності та довготривалості судових процесів, та непрозорість критеріїв у виборі суддів. Від Хорватії вимагалося зменшення кількості невирішених судових справ, ефективне процесуювання військових злочинів національними судами, деполітизація поліції, ефективна боротьба з корупцією на всі рівнях, зокрема, винесення вироків по справах у корупції у вищих судових інстанціях, працевлаштування достатньої кількості представників національних меншин у державних адміністративних органах, зміцнення ролі Омбудсмена, застосування прозорих критеріїв при працевлаштуванні суддів тощо. Упродовж тривалого періоду каменем спотикання залишалося неефективне за оцінкою Єврокомісії співробітництво Хорватії з Міжнародним карним трибуналом для колишньої Югославії. Офіційний Загреб був змушений передати Брюсселю всю документацію військового часу з ознакою «цілком таємно». Останнім каменем спотикання стали так звані «артилерійські щоденники»