Особливості процесу інтеграції республіки Хорватія до європейського союзу

У фокусі уваги Єврокомісії перебував і стан захисту прав національних меншин у РХ. Критично оцінювалася повільна імплементація Конституційного закону про права національних меншин у Республіці Хорватія від 2002 року, зокрема, у частині пропорційного працевлаштування представників національних меншин в органах державного та місцевого управління, правосудді, поліції. Також, зауваження стосувалися забезпечення повернення біженців та розселених осіб (сербської національності), повернення їх майнових прав, а також особливих проблем ромів (від надання їм громадянства до забезпечення працевлаштування, освіти, соціального захисту тощо).

У сфері ринкових відносин уряд РХ вирішив тривалу проблему реструктуризації підприємств суднобудівної галузі, взявши на себе зобов’язання щодо виплати всіх їхніх боргів у сумі 11, 3 млрд. кун (1, 54 млрд. євро) і відкривши цим самим можливість їхньої подальшої приватизації59.

В антикорупційній сфері було створено низку нових інституцій, зокрема Комісію уряду РХ з моніторингу імплементації заходів боротьби з корупцією, Національне віче моніторингу за імплементацією Стратегії запобігання корупції при парламенті, Поліцейський національний офіс з питань боротьби проти корупції та організованого криміналу, Інспекторат органів правосуддя, Академію правосуддя, Державну школу службовців правосуддя тощо. Також посилена дієвість та адміністративна потужність вже існуючих інституцій – Міністерства юстиції, МВС, Офісу з питань боротьби проти корупції та організованого криміналу, Державного судового віча, Генеральної прокуратури.

Продуктивна робота всіх гілок влади на законодавчому, виконавчому і політичному рівнях, конкретні результати боротьби з корупцією і успішна регіональна політика щодо вирішення суперечок із сусідніми країнами дала позитивні результати на шляху євроінтеграції РХ. Попри значні внутрішньополітичні суперечки, між урядом та опозицією існувало повне взаєморозуміння щодо вступу до ЄС, що могло б забезпечити завершення переговорного процесу ще у 2009, як це й планувалося.

Водночас, майже півтора роки у період з 2007 до 2009 року процес європейської інтеграції РХ був пригальмований через територіальний спір зі Словенією. Любляна, блокуючи переговорний процес, намагалася змусити Загреб вирішити на її користь питання проведення лінії взаємного кордону і суперечку навколо питання виходу Словенії до відкритого моря. Згодом обидві країни досягли домовленості про вирішення питання кордонів у Міжнародному арбітражному суді паралельно з початком вступних переговорів, що розблокувало переговорний процес з ЄС.

Лише у 2011 році Хорватія спромоглася закрити всі глави переговорного процесу та підписати з ЄС Угоду про вступ, а у січні 2012 р. відбувся всенародний референдум щодо вступу Республіки Хорватія до Євросоюзу, де більшість виборців висловилися на користь членства в ЄС.

Майже увесь процес євроінтеграції Хорватії позначався високим рівнем євроскептицизму. Зокрема, напередодні референдуму, далеко не всі аналітики наважувалися передбачити позитивну відповідь хорватських громадян. Навіть Європарламент у своїй резолюції 17 лютого 2011 р. висловив занепокоєння низьким рівнем підтримки членства в ЄС хорватським населенням.

Так, явка на референдумі склала лише 43, 51% громадян, що було найнижчою явкою за часів незалежної Хорватії. З них 66, 27% висловилися на користь членства РХ в ЄС, 33, 13% проголосувало проти. Низька активність виборців засвідчила неоднозначне сприйняття хорватами переваг членства в ЄС. Не в останню чергу позитивний результат всенародного референдуму став можливим завдяки змінам до Конституції у 2010 році, які допускали прийняття рішення простою більшістю голосів тих громадян, хто вийшов на референдум (а не 2/3 від зареєстрованих виборців, як було раніше) 61.

Нарешті, 1 липня 2013 року Хорватія офіційно постала країною – 28-м членом Європейського Союзу, що стало шостим розширенням ЄС з 1950 року. З моменту подачі Загребом заявки на членство у 2003 р., процес наближення РХ до Євросоюзу тривав десять років. Це дещо більше, ніж у середньому тривав процес вступу інших держав (9 років). Водночас, це менше, ніж тривали переговори між ЄС та, зокрема, Кіпром і Мальтою (14 років).

Таким чином, процес набуття Хорватією членства в Євросоюзі був доволі складним та мав суттєві перепони як політичного (співробітництво з МКТЮ, територіальний спір зі Словенією), так і структурного характеру (складність імплементації окремих положень європейського законодавчого доробку). Незважаючи на певні коливання, офіційний Брюссель все-такі вирішив справу на користь Хорватії, зваживши як її суттєвий прогрес у пристосуванні до критеріїв ЄС, так і політичні наслідки від приєднання цієї невеликої держави до сім’ї європейських країн.

Так, Хорватія складає лише 1, 3% від території ЄС, хорватські громадяни становлять усього 0, 8% від населення Євросоюзу, а ВВП РХ – 0, 3% від загального ВВП ЄС. Серед можливих переваг Хорватії серед решти країн ЄС можна відзначити туристичну галузь, яка є доволі кон- курентноспроможною, а також викликає все більшу зацікавленість у світі. Саме туризм становить 15, 7% від національного ВВП РХ, а 7, 5 млрд. євро на рік прибутку від цієї галузі дорівнює прибуткам Португалії та Бельгії, чиї економіки набагато сильніші, ніж хорватська.

Приклад Хорватії доводить, що стратегічний вибір євроінтеграції не завжди опирається на високу