Особливості сучасних управлінських концепцій та їх запровадження у практиці вітчизняних підприємств

Враховуючи ринкову кон’юктуру та нестабільність цінового механізму на ринку сільськогосподарської продукції, при прийнятті стратегічних управлінських рішень слід враховувати можливі ситуації розвитку підприємства за найбільш вірогідним, песимістичним та оптимістичним сценарієм ( табл 2.1-2.3)

Програма пріоритктів вирощування товарних культур в умовах обмеженого ресурсного забезпечення с\г підприємства з розрахунку на 1000 га ріллі (найбільш вірогідний сценарій) 

 

Таблиця 2.1

Аналіз даниз таблиці 2.1 свідчить, що для оптимального розвитку підприємств принайбільш вірогідому сценарію потрібне фінансово-кредитне забезпечення в 100% розмірі (2686905 грн). 

Програма пріоритeтів вирощування товарних культур в умовах обмеженого ресурсного забезпечення с\г підприємства з розрахунку на 1000 га ріллі ( песимістичний сценарій розвитку)

 

Таблиця 2.2

 

Як показують дані табл 2.2 за песимістичного сценарію розвитку підприємства, стратегія дозволяє господарству одержати 50% необхідного фінансового забезпечення , а отже 421757 грн прибутку.

Програма пріоритетів вирощування товарних культур в умовах обмеженого ресурсного забезпечення с\г підприємства з розрахунку на 1000 га ріллі ( оптимістийчний сценарій розвитку)

При цьому сценарії повна перевага вирощування товарних культур виявляється при 100% рівні забезпеченості фінансово-кредитними ресурсами.

Отже, зважаючи на результати проведених дослідженя, для сільськогосподарських підприжмств існує оптимальний рівень фінансово кредитного забезпечення, що дозволяє досягти максимального ефекту, враховуючи природно-економічні умови, виробничу структуру, оборотність обтгових коштів, раціональне поєднання рослинницких і тваринницьких галузей, тобто 100 відсоткове фінансування дозволить підприємству отримати найбільші прибутки.

Вивчення впливу різних факторів на ефективність виробництва товарних культур у сільськогосподарських підприжмствах різного виробничого напряму в умовах застосування програмно-цільового управління, їх кількісна оцінка свідчить про необхідність комплексного підходу до розробки напрямів і шляхів підвищкння економічної ефективності діяльності підпримств.

У сучаних умовах господарювання, використання програмно-цільового підходу в управлінні виробничими процесами сільськогосподарськиз підприжмств дозволить розробити оптимізаційні стратегії розвитку, оптимізувати розміщення посівниз площ культур. Для сільського господарства застосування програмно-цільового управління можна віднести до числа найбільш важливих напрямів виходу аграрної сфери з кризи, забезпеення стабільності та подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва. Це повязано з тим, що в умовах невизначенкості ринкових умов домсягнути необхідного рівня ефективності цього виробництва можливо саме за допомогою програмно-цільового підходу до управління.

Тепер розглянемо використання цільового управління на прикладі компанії "HP", для наочного порівняння з практикою вітчизняного управління.

Планомірно виправляючи помилки управління всередині компанії, Дейв Паккард домігся створення філософії та практики бізнесу, гідною уважного вивчення.

Цільове управління - це пряма протилежність контрольованому управлінню. Під останнім розуміється жорстка система управління військового типу, де люди призначені на виконання (очікується, що вони відповідають призначенням) певних робіт, з якими вони справляються точно так, як наказано, причому їм немає потреби знати занадто багато про цільові установки організації. Цільове управління припускає наявність системи, в якійцільові установки чітко декларовані і узгоджені, а людям дозволена гнучкість в роботі, спрямованої на досягнення поставлених цілей такими способами, які вони самі знаходять найкращими в рамках сфери своєї відповідальності. Це філософія децентралізації управління та першооснова вільного підприємництва.

Все більше і більше компаній усвідомлюють реальну вигоду децентралізації цільового управління. При цьому вони переконуються, що в концепції роботи людей в умовах загальних цільових установок і атмосфери особистої свободи немає нічого нового. Її дієвість була продемонстрована суперництвом Афін і Спарти 2 тисячі років тому. І в історії, і в сучасному бізнесі можна знайти безліч доказів того, що організації, що забезпечують можливість особистої ініціативи, вирішують свої завдання краще, ніж ті, які працюють з використанням корпоративних директив і жорсткого контролю.

Отже, на керівниках лежить непорушний обов'язок сприяти налагодженню хороших зв'язків і взаєморозуміння. І, навпаки,що працюють під їх керівництвом люди повинні бути настільки зацікавлені в своїй роботі, щоб їм хотілося її планувати, пропонувати нові рішення старих проблем і гаряче братися за справу, коли у них з'являється можливість зробити якийсь внесок. [20]

Пітер Драккер, добре відомий фахівець з управління, висловив своїміркування з цього питання в одному з інтерв'ю, опублікованому у весняному номері 1993 року «Гарвардського ділового огляду» [21]. Драккер говорив про те, що він називає «посткапіталістіческім суспільством». Уцих нових суспільних і корпоративних умовах керівники, на думку Драккера, «будуть вчитися управляти в ситуаціях, де не існує командних авторитетів і де ніхто не контролює і ніхто під контролем ». А далі він підкреслює, що «скелетом або внутрішньою структурою традиційної організації - організації останніх 100 років - була комбінація рангу і влади. У виникаючих нині організації на зміну їм приходять взаєморозумінняі відповідальність ».

У перші роки існування «Хьюлетт-Паккард», як це відбувається вбудь-якої невеликої компанії, не дуже замислювалися над наступністюуправління. Але в міру зростання компанії проблема вибору найбільш кваліфікованої особистості на якийсь певний пост ставала всебільш серйозною. Зростання розмірів «Хьюлетт-Паккард», обсягу та номенклатури продукції, що випускається приводили до відповідного збільшення кількості керівних посад, тому стало важливим розробити якийсь ефективний процес відбору людей на керівні посади.

Цей процес складається з кількох елементів, але його коріння знаходяться в давно прийнятій політиці цільового управління. Відповідно до принципівцільового управління менеджерам всіх рівнів надаються сприятливіможливості продемонструвати свої здібності - розробляти плани,приймати та оцінювати рішення, забезпечувати керівництво