Особливості сучасних управлінських концепцій та їх запровадження у практиці вітчизняних підприємств

Ускладнюється проблема тим, що вступивши до СОТ Україна зобов’язується щороку імпортувати 260 тис. тонн цукру-сирцю з тростини практично без ввізного мита. Для допомоги галузі Міністерство аграрної політики пропонує встановити квоту на виробництво цукру для внутрішнього споживання (квота А) в розмірі 1,985 млн. тонн [22].

Перевиробництво продукції загрожує й галузі птахівництва. За 2005 рік утримуване її поголів’я в усіх категоріях господарств збільшилося на 4,9%, за 2006 рік – на 8,5%, за 2007 рік – на 12,3% і склало станом на 1 січня 2008 року 168,3 млн. голів [24]. За оцінками фахівців, рівень виробництва м’яса птиці в Україні є близьким до насичення внутрішнього ринку, за якістю продукція відповідає всім світовим стандартам, що створює передумови для експорту. Особливо перспективним вважається російський ринок [6, с. 30]. Успіх співпраці з ним буде залежати від перебігу політичних подій в Україні та ступеня позитивності розвитку стосунків держав.

Неприйнятність практики складання балансу виробництва сільськогосподарської продукції, нерегульованість цих процесів, що негативним чином впливають на сталість розвитку аграрного сектору, є наслідком відсутності державної регуляторної цінової політики. Практика розвинених країн світу та вітчизняний досвід переконують, що ринкова економіка не може забезпечити таке саморегулювання цін на аграрному ринку, яке б створювало умови для сталого розвитку сільського господарства. З метою усунення провалів ринку об’єктивно необхідним виявляється втручання держави в механізми ринкового ціноутворення.

Задача державного регулювання цін полягає у розробці міжгалузевого балансу розподілу прибутку по технологічному ланцюгу виробництва, переробки і збуту продукції з метою уникнення явища диспаритету цін. Стримуючим фактором справедливого розподілу прибутку є закритість інформації щодо розміру і складу витрат учасників ланцюга. Зняття комерційної таємниці дозволить регулювати процес ціноутворення шляхом призначення рівновеликого для всіх учасників рівня рентабельності на об’єктивно обґрунтовану суму витрат.

Політико-правові фактори. Найважливішими елементами політико-правового середовища є: законодавство, урядові установи, впливові групи населення. Митні тарифи, податкова система, закони та нормативні акти уряду, політична стабільність або політичні конфлікти безпосередньо впливають на підприємницьку активність. Об’єднання споживачів, екологічні організації дедалі активніше впливають на прийняття рішень щодо закриття підприємств, діяльність яких суперечить регіональним, екологічним та іншим життєво важливим інтересам населення [3 с. 25].

Політична криза, що склалася в Україні, негативним чином позначається на її економічному розвитку. Непорозуміння урядовців змушують підприємців проявляти обережність у діях. Так, у квітні 2007 року експортери через невизначеність політичної ситуації зупинили закупки пшениці на внутрішньому ринку, не зважаючи на нещодавнє його пожвавлення та зростання закупівельних цін.

Ще з більшою обережністю до урядових конфліктів ставляться зарубіжні партнери і, зокрема, інвестори. З огляду на несприятливий політичний клімат в Україні, вони зволікають з новими великими капіталовкладеннями. Так, починаючи з весни 2007 року ціла низка німецьких підприємців вичікувала, як буде розвиватися політична ситуація в Києві, перш ніж наважитися вийти на український ринок. Стабільне політичне становище стимулює прогнозованість у складанні бізнес-планів на три-чотири роки наперед. Якщо іноземці й надалі бачитимуть хаос, що відбувається, про інвестиції у сільське господарство годі мріяти. Додамо сюди й великі кліматичні ризики, які зупинили не одного потенційного інвестора [4, с. 23].

Суттєвий вплив на діяльність агровиробників справляє податкова система. На великий податковий тиск скаржаться і керівники фінансово стійких високорентабельних підприємств. Коментуючи передбачене проектом нового податкового законодавства зняття пільг по сплаті податку на додану вартість при продажу сільськогосподарської продукції, господарники вказують на невигідність виробничої діяльності для більшості з них, яка за цим прослідує. Реформування повинно враховувати, що податкам належить не тільки фіскальна, а й стимулююча функція. З одного боку вони повинні забезпечувати сталу фінансову базу держави, з іншого, – максимальну зацікавленість суб’єктів господарювання в результатах своєї діяльності. Вихідною умовою напрямів змін повинні бути особливості та стан галузей економіки, а також цілі державної політики по прискоренню розвитку окремих з них. Має бути запроваджена паритетна основа, за якої сплата податків була б необтяжливою для бізнесу й разом з тим давала можливість забезпечувати соціальні обов’язки та інші потреби держави.

Проведене дослідження дає можливість робити наступні висновки.

1. Фактори зовнішнього середовища мають на даний час мало стимулюючих мотивів розвитку аграрних підприємств.

2. За відсутності сторонньої підтримки успішність діяльності сільськогосподарських товаровиробників буде залежати тільки від рівня організації в них менеджменту.

3. Необхідною умовою розвитку економіки є політична стабілізація в країні.

4. Регуляторна політика економіки має стати обов’язковою функцією держави.

5. Податкова політика держави повинна бути стимулюючим фактором розвитку бізнесу й джерелом стабільних доходів бюджету.

Щодо зміни парадигми управління в Україні можна зазначити, що вона органічно пов'язана з радикальними перетвореннями і реформуванням усіх аспектів життєдіяльності нашого суспільства. Найбільш важливими положеннями управління українською економікою можна вважати такі: гнучке поєднання методів ринкового та державного регулювання соціально-економічними процесами як на мікро-, так і на макрорівнях;