Особливості використання церковної та релігійної лексики в романі Ю. Збанацького «Хвилі»

Річ у тім, що на Юрія Оліферовича кинув тінь начальник чернігівської тюрми Носенко, якого притягнули до відповідальності за слугування гітлерівцям. На виправдання він доводив, що нібито не мордував арештантів, а чимало радянських людей хитромудро випустив на волю. Серед “щасливчиків” назвав і Збанацького. Влаштували очну ставку. Її проводили заступник Голови комітету Держбезпеки України, міністр внутрішніх справ, відповідальні працівники ЦК КП України. Але свідчення Носенка не підтвердилися. Після війни ще кілька разів викликали на допити. Слідчі усе намагалися з’ясувати, як йому вдалося втекти із тюрми, чи не посприяли цьому нацисти. Перед черговим візитом на “розмову” Юрій Оліферович залишив на столі записку для дружини: “Дорога Олю! Мене забирають на Короленка, 33. Коли повернуся, не знаю. Бережи дітей.” Півроку не міг тоді Герой Радянського Союзу Збанацький знайти хоч якусь роботу. І лише згодом допомогли друзі — влаштували викладачем у київський педінститут. 

Після війни Збанацький повністю віддався літературній діяльності і став класиком за життя. Його твори було включено до шкільної програми. Майже десять років Юрій Оліферович очолював Київську міську письменницьку організацію. Чуйний, добрий від природи, він нікому не відмовляв у допомозі. Навіть тоді, коли це йому могло зашкодити. Так, підставив плече у скрутну хвилину відомому правозахисникові Миколі Руденку. Не дав розтерзати підлим донощикам письменника, колишнього головного редактора видавництва “Здоров’я” Сергія Пильненького, котрому недруги намагалися пришити “буржуазний націоналізм”. Один не надто відомий поет не пропускав щонайменшої нагоди виступити на спілчанських зборах, аби покритикувати Юрія Оліферовича, причому незаслужено. Але той не реагував, хоча міг дати одкоша. А коли друзі запитували, чому мовчить, розважливо казав: “Не хочу опускатися до його рівня”. Цей чоловік ніколи не відповідав злом на зло.

 

 

Місце Юрія Збанацького в сучасному літературному процесі важко переоцінити, адже сьогодні країна та відповідно всі сфери її розвитку переживають важкі часи. Розглядаючи дане питання варто звернутись до короткої передісторії, з якої й бере свій початок неймовірного масштабу внесок митця у сучасну літературу.

Необхідно зазначити, що у повоєнний час Збанацький бере активну участь у літературному і громадському житті країни. Як учасник руху захисників миру побував у Польщі, Китаї, Угорщині, Болгарії, Франції, Швейцарії, Фінляндії, Арабській Республіці Єгипет, Лівії, Ірані, Індії, Греції, Туреччині, в складі урядової делегації Української РСР брав участь в роботі Генеральної Асамблеї ООН.

Писати Збанацький розпочав ще до війни. Перші його друковані твори з'явилися в 1944 р. У 1948 р. вийшла повість «Таємниця Соколиного бору», яка відразу ж принесла авторові славу й визнання. З цього часу розпочинається інтенсивна літературна діяльність письменника.

Повсюдне визнання здобули такі збірки творів Збанацького, як «На все життя» (1950), «Над Десною» (1951), «Старший брат» (1952), «Крилатий гонець», «Незабутнє» (1953), повісті «Лісова красуня», «Між добрими людьми» (1955), «Єдина», «Морська чайка» (1959), «Курилові острови» (1963), «Геро-подвія», «Курячий бог» (1966), романи «Малиновий дзвін» (1958), «Сеспель» (1961), «Хвилі» (1967), «Кують зозулі» (1975), книги вибраних творів, зокрема твори в 4-х томах (1963) та багато інших.

У 1960 р. роман Збанацького «Малиновий дзвін» був відзначений премією імені М. Островського. В 1970 р. за роман «Хвилі» письменникові присуджена Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка, а в 1975 р. роман «Кують зозулі» удостоєний літературної премії імені Лесі Українки. Твори Збанацького перекладені російською, білоруською, чуваською та іншими мовами. За повістями Збанацького «Між добрими людьми», «Морська чайка», «Курячий бог» та іншими кіностудія імені О. Довженка створила художні фільми.

В історію української радянської дитячої літератури Юрій Збанацький увійшов як літописець партизанської героїки, життя дітей і молоді, як майстер шкільної повісті, чудовий знавець дитячої психології.

Творчий внесок Юрія Збанацького у розвиток не лише тогочасної, а й сучасної літератури виражається й у напрочуд своєрідній та оригінальній манері викладу матеріалу.

Так, не перебільшуючи ролі дітей у Великій Вітчизняній війні, письменник змалював у повісті «Таємниця Соколиного бору» єдність думок і вчинків дорослих і малих, героїзм дітвори в боротьбі з гітлерівськими загарбниками. У повісті Збанацького все сповнене реаліями дитячого світу. Пишучи правду про війну, він показує її, передусім через сприймання юних героїв. Можливо, тому і помічається така особливість, що характери дітей подані в розвитку, тоді як дорослі цілком сформовані особистості. Потай від дорослих хлопці влаштовують у Соколиному бору землянку, запасаються зброєю. Їхня діяльність дістає схвалення в партизанів, зрештою діти стають повноправними бійцями загону народних месників, розвідниками, зв'язковими, підривниками.

Різні за віком, характером, звичками Тимко, Мишко, Василько, Віктор включаються в активну партизанську діяльність, допомагають громити ворога. Дуже швидко загинув один з хлопчиків Сава, що не встигнувши здійснити подвигів, загинув випадково, тільки тому, що ворогові захотілося вистрілити в дитину. Справедливо вважають критики, що його смерть — символ обірваного війною дитинства.

Центральний образ повісті — Василько, якого за відмінне навчання, серйозне ставлення до життя і своїх обов'язків дорослі і діти називають Василем Івановичем. Це цілком життєвий тип дитини, хоча, на перший погляд, здається неприродно позбавленим дитячого