Особливості використання дитячого фольклору на уроках музики в початкових класах

співати пісні з дублюванням і без дублювання мелодії акомпанементу, без музичного супроводу, з елементами двоголосся [104].

 

 

Розвиток музичних здібностей є одним з найважливіших чинників музичного виховання особистості. Саме цим і визначається інтерес учених до означеної проблеми. У центрі наукових і практичних пошуків знаходяться питання співвідношення біологічного й соціального у музичних здібностях, структури, онто- та філогенезу музикальності, закономірностей її формування тощо.

Пошук шляхів ефективного розвитку музичних здібностей молодших школярів спонукає звернутися до досвіду народної педагогіки, до дитячого музичного фольклору, який є випробуваним засобом прилучення дітей до прекрасного, увібравши естетичний, моральний, світоглядний досвід багатьох поколінь. Народна практика музичного виховання виробила чимало засобів розширення естетичного й художнього досвіду дітей, пробудження творчих здібностей у різних видах музичної діяльності.

Таким засобом виступає насамперед музичний фольклор, який охоплює творчість дорослих для дітей (колискові пісні, пестушки, забавлянки, казки тощо). З часом ці жанри, поряд з ігровими та обрядовими піснями, перейшли до дитячого репертуару, втративши у творчості дорослих своє первісне значення [40, 65].

Перша зустріч з піснею починається дуже рано – з маминої колискової. Входження дитини у світ через мову пісні має не лише виховне, а й комунікативне значення. Особливо велика тут роль інтонації – як мовної, так і музичної. Традиційно під час виконання колискової немовлят колишуть. Повторюваність поспівок, коливальний рух сприяють виконанню колисковими наспівами їх головного призначення – заколисувати й заспокоювати дитину. Доведено, що діти розвиваються швидше, якщо регулярно стимулювати відповідні центри, пов'язані з рухом, який, в свою чергу, впливає на розвиток моторних рефлексів. Великого значення у цьому плані набуває звернення до забавлянок, лічилок, скоромовок.

Дитячий фольклор несе різнобічне навантаження. Крім завдань розумового й емоційного розвитку ігри, пісеньки та інші жанри і форми дитячої творчості спрямовані найперше на задоволення потреб дитини у спілкуванні. Допитливий дитячий розум постійно прагне до контактів: діти спілкуються з дорослими та між собою; пізнаючи світ, вони намагаються відтворити звуки довкілля, запозичують пісні дорослих, переробляючи їх на свій лад, згідно з власним сприйняттям їх розуміння.

Особливої уваги заслуговують дитячі ігри, як засіб розвитку художньо-творчих здібностей, активізації музичної діяльності. Дитина рухається під час гри, у неї вкладає усю свою енергію, бо це сенс її життя. Якщо ґрунтуватися на твердженні, що природа музичних здібностей моторна, то роль гри в їх формуванні важко переоцінити.

До музичного фольклору, як важливого засобу виховання та навчання дітей, зверталося чимало відомих музикантів і педагогів, сучасних дослідників (В. Верховинець, З. Жовчак, А. Іваницький, Ф. Колесса, З. Кодай, М. Леонтович, М. Лисенко, О. Ростовський, Я. Степовий, К. Стеценко та ін.). Загальновизнаною стала думка про те, що людина, вихована в генетично чужому інтонаційному й культурному середовищі, не може повноцінно розвивати свої розумові та психічні якості [40, 66].

Однак слід зазначити, що практика музично-виховної роботи у загальноосвітній школі усе ще відчуває недостатній вплив наукових досліджень, насамперед педагогічних, на процес розвитку музичних здібностей учнів, оскільки багато суто педагогічних аспектів цієї проблеми залишається поза розглядом. Зокрема, актуальними для сучасної практики є питання виявлення музичних задатків і здібностей на початковій стадії навчання у школі, в реальних умовах уроку музики; природодоцільний музичний розвиток кожної дитини згідно з її здібностями тощо. Зрозуміло, що розвиток музичних здібностей не є. самоціллю, а виступає органічною частиною музично-виховного процесу.

Аналіз програм з музики для 1-4-х класів, складених під керівництвом О. Ростовського, виявляє прагнення авторів спиратися на фольклор у музичному вихованні дітей, розвитку їх музичних здібностей. Звертається увага на розвиток ладового і метроритмічного почуття, музично-слухових уявлень. У цьому плані заслуговує схвалення використання дитячих лічилок, забавлянок, скоромовок, як матеріалу для ритмо- і мелодекламації, засвоєння ладових ступеней, елементарної імпровізації, звернення до календарних землеробських та ігрових пісень [40, 66].

Хоча колискові пісні, потішки й забавлянки у первісному розумінні виконуються для немовлят, однак їх використання на уроках музики у молодших класах має велике значення, по-перше, для актуалізації перших дитячих вражень, по-друге, для активізації власної діяльності дітей хоча й на елементарному, але ' водночас яскравому інтонаційно-образному матеріалі.

Аналіз значної частини дитячого репертуару й дорослого, що виконується для дітей, виявляє, що їх основу складають пісні, побудовані на двох-трьох звуках, що охоплюють інтервал терції чи кварти. Розвинені наспіви, як правило, є наслідком запозичень з дорослого репертуару. Цікаво, що часто використовуваний у розспівках і сучасних дитячих піснях тетрахорд зовсім не характерний для українського дитячого фольклору.

Переважна більшість фольклорних дитячих пісень починається з І або III ступенів. Така звукова організація викристалізувалася впродовж багатьох століть. Напрошується думка, що виховання ладового чуття доцільно починати не зі співу звуків у співвідношенні V-III (як пропонує сучасна-методика), а із співвідношення І-III, або III-І ступенів мажорного ладу, характерних для народних дитячих пісень.

Спостереження показують, що для дітей молодшого шкільного віку примарними є звуки ре-мі першої октави. Це, напевно, пов'язано з українською фонетикою й особливостями народної манери співу. Цей висновок суперечить твердженню традиційної методики щодо необхідності розпочинати співацьке виховання дітей зі звуків фа-сі першої октави, які нібито