Ознайомлення дітей з корисними копалинами рідного краю у гуртках туристсько–краєзнавчого напрямку (з досвіду роботи)

Вперше геологічний розріз вугленосної товщі Донбасу склав Леонід Іванович Лутугін (1864 – 1915 рр.) – великий вчений, спеціаліст з геології вугільних родовищ. У 1911 році він створив оглядову геологічну карту Донбасу у масштабі 1: 126000, за що одержав золоту медаль на міжнародній виставці у Турині. Він з’ясував, що часта зміна порід у вугленосних товщах пов’язана з коливальними рухами земної кори, що потужність кам’яновугільних відкладень (більше 10 км) – результат довготривалого прогину дна басейну, що якість вугілля залежить не від віку пластів, а від ступеня їх метаморфізму.

 

 

Найбільш великі на Україні поклади солі знаходяться у Слов’янсько – Артемівській котловині. Відомості про слов’янські соляні озера в наявності у книзі Большого Чертежа (1627р.). Слов’янські соляні родовища використовувалися ще до татарської навали.

В наш час сіль у Слов’янську видобувається засобом випаровування, в місті Соледарі розроблюється у шахтах. Вона служить сировиною для хімічної, керамічної, склярної, миловарювальної промисловості, у з’єднанні з крейдою та вапняком – для содової. Сіль йде у їжу людини, використовується для консервування харчових продуктів.

 

 

Великі родовища гіпсу зосереджені навколо міста Артемівська. Вони виникли в наслідок з’єднання хімічним шляхом води до ангідриту на глибині до 100 метрів.

Обпалений гіпс використовують при виготовленні цементу, художньої скульптури, у паперовій промисловості, медицині, в архітектурі – для ліпних робіт, в будівництві – для виготовлення гіпсових та шлакових блоків; сирий гіпс – у хімічній промисловості (для отримання сірчанокислого амонію, сірчаної кислоти) для виготовлення фарб, емалей та глазурі, у порцеляново – фаянсовій промисловості. У сільському господарстві гіпсом проводиться гіпсування солончаків та солонцюватих ґрунтів.

Родовища ангідритів маються в околицях міста Артемівська. Використовуються вони для виготовлення добрив, ангідритового цементу, у кам’янорізній промисловості, для виготовлення статуеток, тощо.

 

 

Основною сировиною для виготовлення цементу є вапняк, крейда, глини, суглинки, глинисті сланці.

Великі родовища цементної сировини – Амвросіївське та Краматорське. Амвросіївські запаси мергелю – одні з найбільш великих у світі.

Величезні родовища крейди є на півночі області на правому березі Сіверського Донця, у Слов’янському та Артемівському районах. Крейда використовується у содовій, паперовій, цукровій промисловості, для виготовлення цементу, як будівельний матеріал. Загальна кількість запасів складає 238 млн. тон. Видобувають крейду відкритим способом.

Глинисті сланці слугують сировиною для виробництва цементу, використовують як кровельний матеріал.

 

 

У Старобешівському та Волноваському районах знаходяться родовища флюсових вапняків, які використовуються в металургійній промисловості. Найбільш чисті вапняки використовуються для одержання вапна, вогнетривких матеріалів, у хімічній та цукровій промисловості. Запаси вапняків Донецької області складають 50% усіх запасів України.

Видозмінені вапняки, що вміщують значну кількість магнію, називаються доломітами. Використовуються вони в якості вогнетривких матеріалів, у керамічному та хімічному виробництві, для приготування спеціальних видів вапна та цементу, використовуються у доменному процесі як флюси. Найбільш великі родовища – Оленівське та Ново – Троїцьке, також Микитівське та Ямське.

При видобуванні вапняків та доломітів зустрічаються порфірити, що мають велику міцність. Вони – цінний будівельний матеріал.

 

 

З кристалічних порід у Донеччині найбільш розповсюджені граніти: будівельний, облицювальний та баластний матеріал. Великі родовища: Каранське, Хлібодарівське, Старо – Кримське з запасами 59 млн. тон.

 

 

Вогнетривкі глини – сировина для отримання вогнетривких матеріалів – є навколо Часів Яру, Дружківки, Артемівська, Слов’янська, у Волноваському та других районах області. Кращі марки часов’ярських глин – основна сировина для порцеляно – фаянсової промисловості та виробництва високовольтних ізоляторів, олівців. Розроблюються і низько сортові вогнетривкі глини – тугоплавкі. Запаси всіх глин в області – 430 млн. тон. Розробка ведеться відкритим способом. Біла жирна глина – каолін – застосовується у керамічній, вогнетривкій, паперовій та гумовій промисловості. В області багато сировини для будівельної цегли. Глини, аргіліти, алевроліти розташовані в Артемівському, Красноармійському, Маріїнському, Слов’янському та других районах.

 

 

До рудних корисних копалин відносяться: ртуть, залізо, мідь, свинець, графіт, пегматит, флюорит. У Микитівці є сурм’яно – ртутне родовище, відоме з 1879 року, яке розроблялося двома шахтами та кар’єром. Добувалися кіновар (ртутна руда), стибніт (сурм’яний блиск) і миш’як. З кіновар’ю були знайомі ще скіфи, які торгували єю зі стародавньою Грецією та Римом.

Ртуть широко використовується у лабораторіях, у медицині, електротехніці, фотографії. Вона застосовується при виготовленні термометрів, барометрів, акумуляторів, кварцових ламп та інших приборів.

Донецькі залізні руди – видозмінені вапняки – бідні залізом. У IX – XI століттях, з донецької залізної руди виплавляли та кували бойові обладунки. Петровський (Єнакіївський) і Юзівський