Ознайомлення дітей з корисними копалинами рідного краю у гуртках туристсько–краєзнавчого напрямку (з досвіду роботи)

Дуже багато солей ми або приймаємо разом з їжею, або найчастіше користуємося ними у вигляді різного роду ліків. Однак число їстівних каменів цим не обмежується, і можна привести багато разючих випадків, коли люди харчувалися каменями.

Насамперед, нагадаємо, що є такий мінерал – барит, або важкий шпат, що дуже легко розмелюється на борошно, дешевий і важкий, і тому його часто підмішували до різних товарів, які продаються на вагу, – особливо до пшеничного борошна. Певний час у Німеччині, наприклад, фальсифікація борошна досягала таких розмірів, що для боротьби із цим навіть заборонили видобуток бариту.

Не краща справа й з іншим каменем – тальком, що завдяки своїй м’якості й пластичності дуже вигідний – у деяких цукерках і тягучках. Виявляється, що чисте талькове борошно нерідко вживається за кордоном у виробництві цукерок, і хоча, ймовірно, воно великої шкоди шлунку не приносить, але все – таки навряд чи його можна вважати нормальною й поживною частиною ласощів.

Підробка різних харчових продуктів мінеральними речовинами – явище, надзвичайно розповсюджене у світі. Ще в середні віки мінеральні речовини підмішували до борошна або хліба, головним чином, щоб вигадати у вазі. У борошно додавали різні мінеральні речовини білого кольору, пухкого землистого складу або розмелені в порошок: барит, крейду, гіпс, магнезит, глину, пісок і т. д.

Історія зберегла пам’ять про випадки поїдання землі за старих часів у різних країнах.

Як це не здається дивним, але виявляється, що в багатьох місцях земної кулі є любителі поїдання гірських порід, – це робить їм приємність, і деякі породи для них є своєрідними ласощами.

Наприклад, в екваторіальній Америці, у Колумбії, Гвіані й Венесуелі є цілі племена геофагів – любителів, які їдять землю, хоча вони не страждають від відсутності інших харчових продуктів.

Негри з Сенегалу в себе на батьківщині їдять зеленувату глину через її приємний смак. Негри, що переїхали в Америку, і тут намагаються відшукати подібні породи.

Папуаси з району Гумбольдської затоки вживають у їжу деякі гірські породи тих місць.

Поїдання землі стало звичайним явищем в Ірані, де навіть в урожайні роки на базарах, поряд із усілякими харчовими продуктами, продаються їстівні гірські породи: глина з Магаллата й глина з Гивеха. Глина з Магаллата – це біла, жирна на дотик маса, що прилипає до язика, яку жителі особливо охоче вживають у їжу.

Приклад такого застосування гірських порід ми знаходимо в старі часи в Італії, де було поширене приготування страви, що називалася “аліка” і складалася із суміші пшениці й ніжного мергелю; останній добувався в районі Неаполя й надавав білого кольору й м’якості цій страві.

У Сибіру, в районі Охотська, у народів, що жили тут раніше, існувала особлива страва, у яку додавалася глина. З опису відомого мандрівника кінця XVIII століття Лаксмана, ця страва приготовлялася із суміші каоліну й оленячого молока. Вона вважалася особливими ласощами, і нею пригощали різних знатних мандрівників.

Ми бачимо із цих прикладів, що камені часто бувають їстівні; наскільки вони поживні – це інше питання; але безсумнівно, що багато з них за своєю пластичністю й м’якістю дуже приємні й поліпшують смак деяких харчових продуктів; інші служать ліками.

 

 

Ресурси українського золота знаходяться у Карпатах, на Українському кристалічному щиті і на Донецькому кряжі.

Найбільш дослідженими є ресурси золота Карпат, де корінні горизонти в багатьох районах, особливо у Закарпатті, розташовані неглибоко від поверхні. Згадування про видобуток золота у Закарпатті датується XIII століттям. Тут збереглися старі золото видобувні шахти (штольні). У період Австро – Угорщини місцеве населення отримувало золото способом промивання відкладень Тиси. У 50 – і роки XX століття відкрито Мужиївське родовище золота (Закарпаття). Це середнє за концентрацією золота родовище: у 1 т руди вміщується 6 – 7г золота. Для видобутку 1кг цього металу треба переробити 140 – 160 т породи. Поклади золота досліджені також поблизу села Великий Бичків на Рахівщині (Сауляцьке родовище). Перспективним за золотом є Український кристалічний щит – на Житомирщині та біля Кривого Рогу залягають золотоносні структури. Багатообіцяючим вважається Криворізьке родовище, воно вирізняється значною потужністю та відносно близьким заляганням металу від поверхні. Розвідані запаси золота Майського родовища на Одещині, що пов’язані з південно – західною частиною Українського кристалічного щита. Це перше розвідане на Україні самородне золото високої проби, що оцінюється як унікальне. Залягає воно близько від поверхні – на глибині менш 100 метрів.

У Донбасі ще в кінці XIX століття з кварцових жил почали видобувати самородне золото. У 1893 році було добуто 8 кг дорогоцінного металу.

У назвах яких міст та селищ відбиваються назви корисних копалин?

Вугледар (Донецька область) ;

Вуглегірськ (Донецька область) ;

Антрацит (Донецька область) ;

Соледар (Донецька область) ;

Марганець (Дніпропетровська область) ;

Солотвино (Закарпатська область) ;

Янтар (Івано – Франківська).

 

 

Мінерал мудрості – кухонна сіль. Її так називають тому, що вона виконує одну з важливих функцій у вищій нервовій системі: допомагає у передачі сигналів та отриманні зворотної інформації. Раніш її вивозили переважно з Криму, де добували з солоних озер.

У наш час великі поклади кам’яної солі розвідані та розроблюються у Донбасі та на заході України. Народ здавна ототожнював назву цього природного утворення з чимось неординарним. «Дати солі» або «додати солі» – означало виразитися мітко, оригінально.

Де на Україні видобувають природний газ?

Перші родовища газу в Україні було відкрито у 1910 – 1913 роках у Прикарпатті, поблизу м Калуша і біля Дашави. Зараз у Карпатській нафтогазоносній області експлуатується більше 30 родовищ газу та газоконденсату.

 

 

Детская энциклопедия. Земля. – Издательство «Педагогика» – М., 1977

Плотников В. В. На перекрестках экологии. – М., Мысль, 1985.

Природа Украинской ССР / Грезе В. Н., Поликарпов Г. Г., Романенко В. Д. и др. – Киев: Наукова думка, 1987.

4. Сафиуллин А. З. Географическое краеведение в общеобразовательной школе. – М., 1976.

5. Бондарчук В. Т. Геологія родовищ корисних копалин України. – К., 1966.

6. Проблеми екології та охорони природного техногенного регіону// Зб. Наук. пр. / Гол. Ред. С. П. Швіндлерман – Донецьк: Юго-Восток, 1999.

Заповедная природа Донбасса: Путеводитель/ Сост. А. З. Дидова. – Донецк: Донбасс, 1983

Позакласна робота з географії. Сценарії заходів, робота з обдарованими дітьми. Укладач В. М. Андрєєва. – Х. : Вид. Група “Основа”, 2006

Слюсарев А. А. Природа Донбасса: научно – популярные очерки. – Донецк: Донбасс, 1983

Татарчук А. С. Из записных книжек туриста, Енакиево, 2003

Твой родной край: Сборник вопросов и ответов по географическому краеведению для 5-9 классов// Составители: Денисова Е. Д., Швец Н. А – Донецк, 1998