Передумови формування наукової Психології у різних областях знання

З'ясувавши фактори біологічної еволюції (мінливість, спадковість і відбір), Ч. Дарвін повинен був тепер пояснити причини різноманіття видів рослин і тварин. На основі спостережень за тваринами, які живуть у природних умовах життя, а також спираючись на досвіди по селекції рослин і тварин, Ч. Дарвін прийшов до висновку, що для виживання організму вигідніше всього відрізнятися, а не бути схожим на іншу істоту: з живих форм, що прогресивно розмножуються, залишаються тільки ті, які найбільше відрізняються, а всі проміжні форми приречені на загибель і вимирання. Таким чином, ученим уперше було дано наукове обгрунтування еволюції живих організмів у часі й просторі. Еволюційне навчання Дарвіна вплинуло на розвиток не тільки всієї біологічної науки, але й психології.

Висунуті Дарвіном положення про мінливість і спадковість ознак незабаром були перенесені й на область психічних властивостей людини. Через десять років після виходу книги Ч. Дарвіна «Походження видів» його двоюрідний брат Ф. Гальтон спробував показати в книзі «Спадковість таланту», що варіації психічних здібностей визначаються спадковістю. Для доказу своєї основної тези Ф. Гальтоном використовувалися експериментальні, статистичні й інші методи у вивченні індивідуально-психологічних розходжень між людьми.

Ч. Дарвін, як справжній натураліст, відстоював об'єктивний підхід до вивчення психічних явищ. Всі його праці грунтувалися тільки на об'єктивних спостереженнях й експерименті. Погляд на психіку як на знаряддя пристосування організму до середовища природно припускав включення в область розгляду факти пристосувальної поведінки тварин і людини, доступні зовнішньому спостереженню й контролю. Саме це дозволило Ч. Дарвіну у всій своїй дослідницькій діяльності широко застосовувати експеримент й об'єктивне спостереження при вивченні поведінки тварин і людини.

Таким чином, під впливом Дарвіна змінився сам стиль психологічного мислення. Найважливішим результатом такого зрушення стало впровадження об'єктивного, генетичного й статистичного методів у психологічні дослідження, а також виникнення категорії поведінки.

 

 

Важливою областю знання, суміжною із психологією, завжди була педагогіка. Тісні взаємозв'язки між ними, які особливо інтенсифікувалися в XIX ст., були обумовлені тим, що саме в цей період педагогіка все більшою мірою починає орієнтуватися в розробці своєї методології на психологічне знання. У педагогіці все більше стверджується ідея про природодоцільне виховання й навчання людини. Так, відомий щвейцарский педагог І. Песталоцци (1746-1827) на рубежі XVIII-XIX ст. спеціально акцентує увагу на тому, що основою виховання повинна бути природа людини, закономірності її психічного розвитку.

Значна роль у розвитку педагогіки на основі психології в другій половині XIX ст. належала радянським педагогам. У 1856 р. публікується стаття відомого хірурга Н. І. Пирогова (1810-1881) «Питання життя», у якій обгрунтовується думка про пріоритет завдання виховання особистості перед навчанням при підготовці майбутніх фахівців для роботи в різних областях суспільної практики. Як відзначав відомий педагог К. Д. Ушинський (1824-1871), висновки Пирогова «розбудили сплячу в нас доти педагогічну думку, а висунутий ним принцип виховання насамперед людини в людині повинен стати вимогою здорової педагогіки, заснованої на психології».

Саме Ушинському, який визнається основоположником педагогічної науки, і вдається здійснити творче об'єднання педагогічних і психологічних ідей у фундаментальній двотомній педагогічній праці «Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології» (1868-1869), виклавши в ній цілісне вчення про виховання і освіту. Використовуючи кращі досягнення світової філософсько-психологічної думки, вчений вказує, що головна мета виховання – духовний розвиток людини, а досягти її неможливо без опори на культурно-історичні традиції народу, на особливості національного характеру; підкреслює роль діяльності (у першу чергу трудової) у формуванні характеру й моральних якостей особистості, обгрунтовує найважливішу роль сімейного виховання як інституту виховання й освоєння дитиною норм соціалізації, виділяє три основних принципи виховання: народності, християнської духовності і науки; вважає за необхідне будувати навчання на основі врахування вікових, індивідуальних і фізіологічних особливостей дітей, специфіки розвитку їх психіки.

Ще одним джерелом психологічних знань у другій половині XIX ст., яке сприяло формуванню психології як самостійної науки, стало мовознавство. З цієї точки зору особливе значення для психології мала творчість Олександра Олександровича Потебні (1835-1891). Обговорювані в його працях («Думка й мова», «Із записок з граматики», «Із записок з теорії словесності. Поезія й проза. Тропи й фігури. Мислення поетичні й міфічне») питання взаємозв'язку мови, почуттєвого пізнання й мислення, єдності свідомості й мови обгрунтовували соціальний характер мови, розкривали проблему історичного розвитку людської свідомості й підкреслювали її соціальну природу, визначали мову як найважливішу умова формування самосвідомості людини.

Завдяки творчості Потебні слово почало розглядатися як знаряддя думки, яке виступає способом її об'єктивізації. Музика і живопис також є формами об'єктивізації думки, але позалінгвістичними, хоча й похідними від мови. У них є ці три аспекти: зміст (ідея), внутрішня форма (образ) і зовнішня форма. На думку Потебні, розвиток свідомості йде від мови почуттів до мови думок: першим щаблем духовного життя є міфологічна свідомість, а наступними – художньо-поетична й наукова.

Зв'язок психології з педагогікою й мовознавством означав вихід психології в прикладні області. Іншою такою областю стала промислова практика. В 80-х рр. XIX століття у зв'язку з розвитком промислового виробництва з'являються роботи з врахування