Підвищення ефективності використання інноваційного потенціалу в умовах переходу до ринкових відносин (на прикладі промислових підприємств Донбасу)

 

 

В дисертації на основі проведених досліджень захищаються нові методичні та практичні положення по підвищенню ефективності використання інноваційного потенціалу на прикладі машинобудівної промисловості. 

У розділі 1 «Сутність змін інноваційної політики у промисловості в умовах переходу до ринкової економіки» проведено аналіз ролі й місця інноваційної діяльності в змісті реформ на промислових підприємствах України; досліджено сутність й особливості менеджменту інновацій на промислових підприємствах в сучасних умовах; виявлено сутність інноваційного потенціалу промислового підприємства, його характеристики та структура. 

Відмічено, що реформи в Україні являють собою сукупність різноманітних програм і проектів, в першу чергу, інноваційних. Це вимагає ретельних економічних обгрунтувань, щоб виключити анархічний розвал діючих структур без упереджуючого формування і розвитку оновлених. Інновації повинні не тільки компенсувати втрати від вибуття з господарського обігу виробництв, що застаріли, але й давати приріст додаткового ефекту. Тому зусилля державних діячів України повинні концентруватися на пошуках та використанні власних інноваційних та інвестиційних можливостей, виборі приоритетних сфер розвитку з швидкими темпами економічного обігу та приросту накопичень. 

Реформи в економіці України поки що не призвели до зростання обсягів виробництва, конкурентоспроможності великої частини вітчизняних підприємств, рівня життя населення. Все це у значній мірі пов’язано із скороченням витрат державного бюджету на інвестування, несприятливим інноваційним та інвестиційним кліматом в Україні. У той же час накопичений світовий досвід країн, що динамічно розвиваються, виділяє інновації та технічний розвиток як необхідні та першочергові засоби вирішення соціально-економічних проблем. Стратегія розвитку сфери виробництва технологій цих країн спирається на принцип концентрації засобів, державне регулювання й ініціативу підприємств. 

На сучасному етапі розвитку суспільства значно загострилися проблеми, що виникають в управлінні процесами створення нових знань, творчим потенціалом, іншими аспектами нововведень. Це зумовило появу нового напряму у традиційному менеджменті – інноваційного менеджменту. Інновація (нововведення) – це якісно відмінний від попереднього аналогу об'єкт, який впроваджено у виробництво внаслідок проведеного наукового дослідження або зробленого відкриття. Поняття «інновація» застосовується до всіх нововведень, як у виробничій, так і в організаційній, фінансовій, науково-дослідній, інших сферах, до будь-яких удосконалень, що забезпечують економію витрат або навіть таких, що утворюють умови для такої економії. 

Інноваційну діяльність підприємств розглянуто із системних позицій. В системі управління інноваційною діяльністю виділено дві самостійні, але взаємопов’язані підсистеми: що управляється – об'єкт управління, та керуючої – суб'єкт управління. Керуюча підсистема й об’єкт управління пов’язані між собою інформацією. Встановлено, що мета функціонування системи управління інноваційною діяльністю полягає у створенні оптимальних умов для реалізації інноваційних проектів, направлених на розвиток підприємства, забезпечуючи при цьому максимальне використання потенціалу підприємства. 

Разом з тим інноваційну діяльність досліджено з позицій процесного підходу. В процесі управління інноваційною діяльністю нововведення проходить крізь низку етапів свого життєвого циклу, що потребує врахування особливостей кожного з них. 

Проведений автором аналіз світового досвіду, що накопичено в інноваційній сфері, дозволив виділити наступні базові засади нового підходу до управління нововведеннями: наділення основних ланок економічного управління необхідними правами, можливостями та ресурсами для ефективного саморозвитку, стратегічної та оперативної діяльності; удосконалення техніки інноваційного управління на всіх етапах науково-виробничого циклу на основі засобів програмно-цільового управління нововведеннями; підвищення рівня координації дій осіб, що формують науково-технічну та економічну політику на підприємствах; досягнення стратегічної гнучкості через системи контролю, постійний розвиток потенціалу, включаючи спроможність до адаптації; формування нової управлінської кваліфікації у галузі застосування інформаційної технології. 

Названі управлінські засади в їх сукупності спрямовані на подолання дисбалансів, існуючих у господарській сфері та перешкоджаючих розвитку підприємств: дисбалансу прав та відповідальності, тобто зайвої централізації прийняття рішень вищими ешелонами управління; дисбалансу між різноманітними видами стратегічних змін – технологічними, економічними, соціальними, екологічними та організаційними; дисбалансу між прийняттям й реалізацією рішень стратегічної політики; дисбалансу між процесами досліджень та розробок з одного боку, й виробничими, а також розподільчими процесами – з іншого; міжорганізаційного дисбалансу, тобто непогодженості дій різноманітних організацій для розв'язання спільних проблем. 

Оцінка ефективності господарської діяльності, вибір напрямків розвитку підприємств та галузей у процесі становлення ринкових відносин безпосередньо пов'язані з науковою категорією “потенціал». У даній роботі розглядається інноваційний потенціал по опрацюванню та впровадженню нововведень у машинобудуванні. Це характеристика спроможності підприємства розробляти та впроваджувати нововведення згідно з необхідними якісними стандартами з метою адаптації до змін в зовнішньому середовищі. В структурі інноваційного потенціалу промислового підприємства запропоновано виділити кадрову, інформаційно-ме-тодологічну, матеріально-технічну та організаційно-управлінську складові (рис. 1). 

 

Дослідження інноваційного потенціалу передбачає аналіз його найважливіших характеристик для визначення взаємообумовленості складових, тенденцій розвитку, напрямків удосконалення потенціалу з метою підвищення ефективності його використання. Сучасний етап розвитку інноваційного потенціалу характеризується властивостями цілісності, взаємозалежності елементів, адаптивності до змін, спроможності до відтворення та зростання. 

Проведені дослідження дозволили запропонувати трактовку економічної категорії «інноваційний потенціал» як сукупності природних та трудових ресурсів, організаційних, інформаційних й методологічних компонентів, матеріальних умов, що знаходяться у діалектичному зв'язку та функціонують як єдине ціле з метою створення оптимальних умов для вирішення задач інноваційної діяльності. 

Встановлено, що структура, величина інноваційного потенціалу, рівень використання існуючих ресурсів, якісні характеристики окремих елементів на основі системного підходу дозволяють комплексно оцінити можливі перспективи промислових підприємств в умовах поширення ринкових відносин в Україні. 

У розділі 2 «Аналіз