Політична психологія

Політична психологія функціонує і як певна складова соціальної філософії, оскільки містить дослідження суспільства, соціальних спільнот і верств, соціальних дій і соціальних взаємозв'язків у суспільстві.

Проблематика політичної психології тісно пов'язана з питаннями, які досліджує соціологія — наука про суспільство. Із соціологією політичну психологію єднає вивчення закономірностей, які спостерігаються у суспільних явищах, а також поведінки окремих суб'єктів соціально-політичних процесів.

Ще тісніший зв'язок політичної психології з політичною соціологією, оскільки її предметом є закони взаємодії всіх структур і сфер життєдіяльності суспільства з політичними, соціально-політичними потребами, інтересами, діяльністю особистостей, соціальних груп, етносів (народів), їх організацій, рухів, інститутів.

 

 

Існує розроблена система заходів, спрямована на розвиток соціальної рефлексії, що підвищує ступінь усвідомленого сприймання й розуміння політичних рекламних повідомлень, сприяє формуванню політичної культури педагогів, робітників і студентів, оформленню політичної позиції та свідомої політичної поведінки. Розроблена система дослідницьких засобів може застосовуватись з метою моніторингу сприймання та розуміння суспільно-політичних процесів у свідомості виборців. Також сконструйована система формуючих заходів і отримані під час їхнього застосування результати можуть бути використані з метою поліпшення процесу політичної соціалізації педагогів, робітників і студентів, формування критично осмисленої, особистісно визначеної картини соціально-політичної ситуації, вироблення активної громадянської позиції.

Мислення взагалі — це вища абстрактна форма пізнання об'єктивної реальності. 

Політичне мислення пов'язане передусім з пізнанням реалій, що разом становлять політичне життя в усій його різноманітності. Інакше кажучи, політичне мислення — це опосередковане й узагальнене відображення людиною (політиком) політичних явищ і процесів об'єктивної дійсності в їх історичних, часових зв'язках і відносинах. 

Як і будь-яке інше, політичне мислення щонайтісніше пов'язане з мовою — основним знаряддям формування та способом існування думки (думок). 

Мислення, розумова діяльність людини також органічно і нерозривно пов'язані з реальною соціальною практикою, яка є джерелом розумової діяльності. 

Політичне мислення уможливлює наукове пізнання всього, що зумовлює політику, її існування, пізнання суті та особливостей політичних явищ і процесів. Воно дає змогу не лише пізнавати, а й передбачати, прогнозувати розвиток політичних подій, сприяє формуванню особистості, її навичок, здібностей, політичної культури. 

Політичне мислення політика розвивається і формується під час безпосередньої активної пізнавальної діяльності, під впливом і на основі всього досягнутого людством у процесі його історичного розвитку.

У психології, політичній психології активно дискутуються питання щодо типу політичного мислення як певного способу використання індивідом інформації для отримання певних результатів. Дехто з учених підтримує погляд американського вченого Ш. Розенберга, який наголошує на існуванні трьох типів політичного мислення: послідовно-ситуаційного, лінійного та систематизованого. 

Послідовно-ситуаційне мислення акцентує увагу на тому, що політична реальність — це нібито певна послідовність та узгодженість подій, явищ, ситуацій. Людям (політикам) з таким типом мислення важко абстрагуватися, узагальнювати, відшукувати певні аналогії. 

Лінійне політичне мислення властиве тим, хто пов'язує певну політичну подію з якоюсь основою, а решту вважає похідними від першої. Таке мислення є досить аналітичним. 

Систематизоване політичне мислення притаманне тим, хто вважає, що політика будується на системі певних взаємин, явищ, процесів, подій.

Із змістової точки зору у політичній психології можна виділити стійку частину (здоровий глузд, психологічний склад етносу, звичаї тощо) і частину більш рухливу, динамічну, найбільш чутливу до перебігу часу (переживання, емоції, почуття).

Перевага стійких емоцій, стереотипізація почуттів зменшує потребу людини в політичній інформації, знижує потенціал її політичної участі. Більше того, закріпившись на рівні звичаїв і способу мислення людини, які-небудь погляди й оцінки здатні до емоційно-чуттєвої трансляції (переносу) в інші соціально-політичні ситуації. Таким чином, окремі ідеологічні оцінки і стереотипи можуть проникати в абсолютно інші політичні умови, девальвуючи значення актуальних ідеологічних вчень і стимулюючи девіантну поведінку громадян.

Реакція через психологічний настрій громадян тих чи інших ідеологічних вимог і оцінка має потрійний характер. Перш за все, формування мотивів політичної поведінки громадян залежить від різного ступеня емоційного сприйняття ними таких основних ідеологічних форм, як політичний ідеал, принципи й норми. Звичайно, в кожної окремої людини формується своє вибіркове ставлення до цих ідеологічних утворень. Тому їх психологічна привабливість, здатність вплинути на поведінку людей є індивідуальною для кожного політичного суб'єкта. І все ж з точки зору формування масових форм поведінки слід зазначити, що більш безпосередній і ефективний вплив на виникнення психологічних мотивацій політичної активності людей мають нормативні вимоги, які виражають як політичну мету груп і верств, так і засоби, що пропонуються для їх реалізації.

 

 

Політична психологія — наука, що вивчає психологічні компоненти і феномени (ціннісні