Політична психологія

Так, наприклад, Г.Лассуелл розрізнив три типи лідерства:

- лідер-ідеолог, який маніпулює ідеями, концепціями суспільної перебудови (К. Маркс, Мао Цзедун, А. Лінкольн);

- лідер-агітатор, який маніпулює емоціями, настроями послідовників, який уміє захопити маси (Ф. Кастро, М.Л. Кінг);

- лідер-організатор, який маніпулює ситуаціями. Більшість сучасних політиків виступають в ролі адміністраторів і менеджерів.

 

 

Зрозуміло, що малі групи в політиці відрізняються рівнем свого розвитку. Однак, ще практика радянських часів показала, що з психологічної точки зору засідання комсомольського бюро (умовно якогось факультету) мало чим відрізнялись від засідання бюро міськкому, чи обкому партії. Сучасний вітчизняний досвід досить однозначно показує, що навіть багатопартійне, плюралістичне і навіть нейтральне в партійному плані оточення мало що змінює. Об'єкт полдітичної дії, починають діяти всі ті ж аналогічні психологічні механізми політичної поведінки людей. Багаточисленні дослідження процесів формування політичних груп дозволяють виділити п'ять основних етапів:

1) “номінальна група”,

2) “асоціативна група”,

3) “кооперативна група”,

4) “корпоративна група”,

5) колектив.

Цікаво, що описані етапи зовсім не обов'язково виступають як послідовні, причому обов'язково змінюючі один одного. Група може зупинитися у своєму розвитку на будь-якому із описаних етапів, починаючи з першого і навіть перестати існувати як група. Хоч обминути той чи інший етап у своєму розвитку, перейти через нього практично неможливо. Терміни проходження кожного із етапів, зрозуміло, сильно мінливі в залежності від зрілості і досвіду членів групи, активності лідера та інших факторів.

Поряд із описаними етапами становлення групи як суб'єкта політичної дії, велике значення мають внутрішні, власне психологічні процеси взаємодії людей, які і ведуть до розвитку групи чи заважають йому. Особливо вони проявляються на початкових стадіях розвитку партійної групи.

За даними спеціальних досліджень, на першій стадії – знайомство – члени групи придивляються один до одного і до лідера, адаптуються до умов майбутньої діяльності, знайомляться із близькими та віддаленими перспективами, розподіляють між собою функціональні обов'язки і налагоджують систему взаємодій. Стосунки будуються перш за все на основі формальних зв'язків. Поведінка членів групи в основному визначається їх минулим досвідом, діяльністю в інших групах.

На другій стадії – поява первинних мікрогруп – в основному завершується процес взаємного вивчення членами групи один одного і відбувається їх зближення на основі симпатій, складу характеру, часткових інтересів і т.д. В результаті виникають первинні мікрогрупи. Як правило, виділяється активне ядро політичної групи, націлене на ефективну політичну діяльність. Поряд з ним, утворюється група “добросовісних виконавців”, усвідомлюючих і виконуючих свої обов'язки, але як правило таких, що не виявляють власної ініціативи у вирішенні групових питань. Іноді тут же виникає і “мікрогрупа пасивна” яка складається із людей, що намагаються бути в стороні від основної діяльності групи і знайти собі лекшу роботу. Не виключені і випадки проникнення у політичну групу свідомих дезорганізаторів, які намагаються розрушити структуру, яка складається або ж створити альтернативне керівництво – наприклад, з метою психологічного розколу групи.

З появою первинних мікрогруп починає діяти механізм психологічної саморегуляції групи. Як правило, “активне ядро” надає підтримку лідеру, активізує “добросовісних виконавців”, здійснює тиск на “пасивну групу” і протидіє дезорганізаторам. Так, починає функціонувати групова думка, яка сприяє подоланню конфліктів, які часом виникають між мікрогрупами.

На третій стадії – консолідація групи – іде процес консолідації групи. У міру розвитку спільної діяльності, наростають позитивні процеси. Укріплюються зв'язки між членами групи, посилюється позитивний психологічний клімат, виникає ефект “групового полекшення” діяльності окремих членів групи від того, що вони здійснюють її саме в групі. Посилюється авторитет лідера, розширюється “активне ядро” до якого приєднуються колишні “добросовісні виконавці”. “Група пасиву” і “дезорганізатори” або перевиховуються під впливом групової думки, або виходять за межі групи.

 

 

Сучасна політична свідомість українського суспільства визначається особливостями історичного розвитку України, серед яких політологи виділяють наступні чинники, що надали вирішальне значення на політичну свідомість українців:

- століття територія України була розділена на частини і знаходилася під впливом країн, що інколи ворогували між собою;

- також впродовж століть українці були безгосударственной нацією, і тому фактично не мають досвіду власної державної влади на своїй території;

- правлячий шар або еліта українського народу постійно піддавався асиміляції, реальній денаціоналізації.

Вказані особливості дозволяють констатувати той факт, що українська нація розділена на політико-культурні блоки і українську політичну свідомість характеризується фрагментарністю, тобто відсутня єдність між носіями різної субкультури в розумінні фундаментальних цінностей, цілей суспільства, ідеалів, і події останнім часом демонструють наявність розділу суспільства по соціальних, політичних, етнічних і економічних векторах. Надзвичайно важливим є подолання фрагментарності політичної свідомості українського народу, оскільки саме в політичній свідомості міститься потенціал для реалізації всіх можливих варіантів розгортання соціальних процесів. Слід пам'ятати, що характер масової політичної свідомості, ціннісні установки політичної еліти впливають на ефективність функціонування політичної системи, розвиток і спрямованість соціальних перетворень, які відбуваються в нашій країні, саме тому процеси демократизації