Політична психологія

Невизначеність майбутнього і страх перед невідомістю, бездумне звалювання на глобалізацію відповідальності за всі негаразди людства породили наприкінці 1990-х років хвилю антиглобалістських настроїв і масових виступів. Починаючи з грудня 1999 р., коли натовпи розлючених противників лібералізації міжнародної торгівлі ледь не зірвали проводився в Сіетлі (США) форум держав-членів Світової організації торгівлі (СОТ), майже всі наступні міжнародні зустрічі політиків, так чи інакше пов'язані з глобалізацією, супроводжуються багатотисячними демонстраціями антиглобалістів і погромами.

Існують, щонайменше, три основні варіанти неприйняття глобалізації. Найбільш радикальний і самий вульгарний зводиться до того, що все це справа рук США, які безпосередньо або через підконтрольні Вашингтону організації - Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світової організації торгівлі і т. п. - послідовно і безцеремонно перетворюють розвиваються регіони світу у свою неоколоніальну вотчину, щоб експлуатувати їх природні і людські ресурси. Інший різновид ідеології антиглобалізму виходить з того, що глобалізація - процес, в основі своїй, об'єктивний, обумовлений технічним прогресом, інформаційною революцією, розвитком міжнародних виробничих, торговельних і фінансових зв'язків. Але вигодами цього процесу можуть скористатися лише високорозвинені країни Заходу, тоді як інший світ приречений на подальше відставання від нього.

Третя ідеологічна парадигма антиглобалістів полягає в тому, що процес глобалізації не тільки об'єктивний, але й може бути корисний всім країнам, хоча і в різному ступені. Якщо розвинені країни Заходу мають можливість скористатися її плодами повною мірою, то іншим перепадають лише крихти з панського столу. Тому потрібно змусити Захід ділитися благами глобалізації з іншими регіонами світу. А так як на офіційних форумах змусити його до цього навряд чи можливо, то потрібно тиснути на нього за допомогою масових виступів.

 

 

Очевидно, що масова свідомість являє собою складний соціальний феномен. Як показують численні дослідження, кожна людина є одночасно членом багатьох малих і великих, формальних і неформальних соціальних груп. Ці спільності тим або іншим чином інтегруються в ході різних соціальних процесів, їх носії - суб'єкти соціальної дії - провадять спільну діяльність, демонструючи спільну поведінку. Більше того, сам феномен маси не виникає, якщо подібна спільна діяльність або подібна поведінка відсутні.

Масова свідомість - це свідомість маси, свідомість різних типів і видів мас, свідомість спільнот людей, об'єднаних єдиними цілями або використовують загальні засоби для задоволення своїх потреб - свідомість, адекватне цим цілям і ідеології вибору засобів їх досягнення. З масовою свідомістю тісно пов'язана суспільна думка, що являє собою його окремий випадок. Громадську думку висловлює ставлення (приховане або явне) різних соціальних спільнот до тих чи інших подій дійсності. Воно визначає поведінку від ділових особистостей, соціальних груп, спільнот людей і держав. Громадська думка може виникати стихійно, а може формуватися як частина массової свідомості державними установами, політичними організаціями та засобами інформації.

Закономірно тому, що масова свідомість в будь-яких її проявах не може не бути політизована, а політична свідомість людей, частіше виявляється на "масовому", буденно-практичному рівні.

 

 

Розрізняють сутнісну і динамічну структуру (цикл розвитку) громадської думки.

У сутнісній структурі громадської думки виділяють такі компоненти:

Раціональний (пізнавальний, інтелектуальний) компонент — це знання людей про події і факти, явища і процеси, які стали об’єктом суспільної уваги.

Емоційний — це масові настрої, соціальні почуття, які виникають з приводу об’єкта громадської думки.

Результатом взаємодії цих двох компонентів (знань і переживань) є соціальна оцінка.

Деякі дослідники ставлять на цьому крапку, вважаючи, що громадська думка переважно є оцінною стороною суспільної свідомості. Однак можна погодитися з думкою російського вченого Михайла Горшкова, який вважає, що громадська думка, яка уже склалася, вже самим фактом свого існування виражає не процес обміну думками, а результат цього процесу. Відтак — вона має величезний моральний авторитет у щоденному житті і є не тільки оцінкою, але й передбачає практичну діяльність щодо задоволення потреб та інтересів суспільних груп, а тому в структурі громадської думки він (як і ряд інших учених) виділяє ще й третій структурний елемент — волю — тобто певні дії суб’єктів громадської думки.

Динамічна структура громадської думки розглядає стадії її розвитку: від зародження до зникнення.

Зародження — вияв широкого зацікавлення певною проблемою великої кількості людей і активний пошук ними інформації, що стосується цієї проблеми. У людей з’являється потреба висловити свою думку, обмінятися нею з іншими людьми. Таким чином формується групова думка. У процесі обміну думками формуються різні групи, які дотримуються різних думок стосовно певного явища, події чи факту соціального життя. Відбувається активна робота щодо згуртування однодумців, виявляються домінуючі протилежні думки, навколо яких концентруються основні сили.

До найпоширеніших масових явищ у великих групах належать громадська думка, суспільні, масові настрої, мода, чутки, паніка.

Громадська думка. Як виразник масової свідомості суспільства, вона виникає з приводу певних подій, явищ суспільного життя.

Громадська думка — публічно виражене і поширене судження, яке містить оцінку і ставлення (приховане, явне) до подій, осіб, діяльності груп, організацій, що