Поняття девіантної поведінки і особливості її прояву у підлітковому віці

У підлітковому віці серйозно змінюються умови життя і діяльність підлітка, що, в свою чергу, приводить до перебудови психіки, появи нових форм взаємодії між однолітками. У підлітка міняється суспільний статус, позиція, положення в колективі, йому починають пред'являтися більш серйозні вимоги з боку дорослих.

У цьому віці відбувається тимчасове психологічне віддалення підлітка від сім'ї і школи, їх значення в становленні особистості підлітка знижується, тоді як вплив однолітків посилюється. Часто він стоїть перед вибором між офіційним колективом і неформальною групою спілкування. Перевага підлітка віддається тому середовищу і групі, в якій він відчуває себе комфортно, де відносяться до нього з повагою. Це може бути і спортивна секція, і технічний гурток, а може бути і підвал будинку, де збираються підлітки, спілкуються, курять, випивають та ін.

Значно змінюються інтереси підлітка в порівнянні з дитиною молодшого віку. Нарівні з допитливістю і прагненням до творчої діяльності, для нього характерна розкиданість і нестійкість інтересів.

Таким чином, можна виділити характерні особливості підліткового віку: емоційна незрілість, недостатньо розвинене уміння контролювати власну поведінку, розміряти бажання і можливості в задоволенні своїх потреб, підвищену сугестивність, бажання самоутвердиться і стати дорослим.

Підліток здатний ухвалювати продумані рішення, здійснювати розумні вчинки і нести за них етичну і правову відповідальність. Потрібно особливо виділити, що підліток – особа, що вступила в період правової відповідальності за свої дії і вчинки. І хоч закон, враховуючи особливості соціально-психологічного розвитку неповнолітніх, встановлює для нього обмежену відповідальність, можна вважати старший підлітковий і юнацький вік як такий, що характеризується особистісною відповідальністю.

 

 

Визначені вікові й індивідуальні особливості дисгармонійного розвитку підлітків нерідко виявляються причиною його важковиховуваності. Необхідно в процесі становлення індивідуальності вчасно переборювати виникаючі психологічні труднощі, шукати правильний підхід до кожної дитини, усувати фактори, що негативно впливають на його розвиток, враховувати статево-вікові, індивідуально-типологічні особливості, розуміти протиріччя, що він сам не в силах визначити.

Насамперед, варто звернути увагу на динаміку вікових змін психічного розвитку школяра.

У 11-13 років нерідко спостерігаються падіння успішності, зниження працездатності, згасання колишніх інтересів, розвінчування авторитетів. З'являються негативізм стосовно кожної вимоги старших, спроби за будь-яку ціну продемонструвати свою «дорослість», виявити незалежність, вирватися з-під опіки. У дівчаток усі ці зміни звичайно починаються трохи раніш, ніж у хлопчиків, і відбуваються не настільки інтенсивно – перехідний період у дівчаток як би розтягнуть у часі і згладжений. Однак зустрічаються й у них бурхливо протікаючі підліткові порушення поведінки. Розбіжність між зовнішнім і внутрішнім стає глобальним: власне «я» яким його сприймає й усвідомлює тринадцятилітня людина, і увесь інший світ розділені прірвою, що як йому здається, ніколи і ніяк не перебороти. Зміст власного психічного життя для підлітка – об'єкт осмислення й узагальнення, внутрішній світ – реальність, що затьмарює дійсну дійсність.

Відповідальність за таких учнів багато в чому падає на школу, на вчителя. Чи зуміє він завоювати довіру стрімко дорослішаючої дитини? Чи зрозуміє, що з ним відбувається? Чи знайде тактовну форму втручання, допомоги? Адже пережиті протиріччя вже глибоко усередині, підліток їх маскує, ховає не тільки від дорослих, але і від себе, тому вони виявляються в поведінці зовсім не такими, які в дійсності. У цей період необхідно розрізняти випадкові порушення поведінки, викликані надмірною запальністю, дратівливістю, підвищеною стомлюваністю, гіпертрофованою спрагою незалежності, і ті вчинки, що дійсно не можна залишити без уваги.

У психологічній науці немає більш розповсюдженої думки про перехідний вік, ніж думка про його суперечливість. Справді, підйом життєдіяльності від 11 до 15 років супроводжується загальним ослабленням, астенічністю, стомлюваністю. Чотирнадцятилітні підлітки часом почувають себе настільки нещасливими, що плачуть без видимої причини, хочуть кинути всіх і усе. Тривога і депресія – явища цілком звичайні серед учнів цього віку. Бурхливий розвиток уяви, фантазії, відрив від дійсності сполучаються з першими життєво важливими рішеннями, появою позначок життєвого плану, професійних, суспільних перспектив. Відхід у себе, замкнутість, відчуженість від навколишнього в той же час не виключають життєвої значимості для цього віку інтимно-особистісного спілкування з однолітками, зародження перших глибоких почуттів до іншої людини. Причому спілкування для підлітків настільки значимо, що в науці дискутується питання про те, чи залишається навчання як і раніше ведучою діяльністю в цей період чи головним стає інтимно-особистісне спілкування з однолітками. Існує й інша точка зору, відповідно до якої основним стає суспільно корисна діяльність. Цю думку вчителю також потрібно враховувати, тому що отроцтво – вік загальнолюдських ідеалів, період усвідомлення своєї соціальної приналежності, етап серйозної суспільної роботи, час формування цивільної позиції.

Внутрішня напруженість життя підлітка вимагає і від нього, і від учителів мужності і терпіння. Невирішена вчасно конфліктна ситуація, неуважність до переживань підлітка обов'язково проявляться й у порушеннях поведінки, і в негативних звичках, негативних рисах характеру. Учитель не повинний забувати про те, що цей вік є не тільки яскравим періодом самозбагнення, але і початком самовдосконалення, прагнення до якого необхідно вчасно розбудити і стимулювати, направляти.

При благополучному виході