Поняття девіантної поведінки і особливості її прояву у підлітковому віці

Розвиток інтересу до себе, до власного внутрішнього життя, усвідомлення суперечливості своїх устремлінь, бажань, потреб – усе це стає змістом конфліктних переживань підлітка. Наприклад, він розуміє, як важливо підвищити успішність по основних предметах для майбутнього вступу до вузу, але не вірить, що зможе цього домогтися, не знаходить у себе потрібних якостей, що, однак, не веде до переорієнтації на іншу професію. Такий внутрішній конфлікт може зовні виражатися в зовсім іншій, перетвореній формі, наприклад, у виді невдоволення своєю зовнішністю, низьким чи надмірно високим ростом, худорлявістю або повнотою. Педагог, спостерігаючи зовнішнє вираження конфліктних переживань, далеко не завжди догадується про наявність щирої драми. Підкреслимо, що навіть довірчі відносини з класним керівником не є гарантією повної відвертості в п'ятнадцять років. Внутрішній світ, що ускладнюється, вимагає автономії від будь-яких зовнішніх впливів, має потребу в інтимності переживань.

При переході від підліткового віку до юнацького зростає усвідомлення своєї несхожості на інші, унікальності власного світосприймання, новизни виникаючих проблем. Юнак то переоцінює свої можливості, то випробує до самого себе презирство і відразу, то перебуває в тривозі за майбутнє, то впадає в байдужість і песимізм. Якщо підлітки, будуючи життєві плани, звичайно мало співвідносять їх з дійсністю, скоріше мріють, чим реально прогнозують, то юнаки вже серйозно думають про те, як, якими шляхами можна буде досягти бажаного, які для цього є ресурси, об'єктивні можливості. Старшокласник розчаровується в собі і знову вірить у свої сили, заново оцінює друзів і батьків.

Внутрішня суперечливість процесу становлення особистості школяра з першого по десятий клас не виключає активного, діючого, перетворюючого відношення до світу і до себе, яким варто цілеспрямовано керувати на кожнім віковому етапі.

Іноді батькам приходиться звертатися за консультацією до лікаря-психіатра з приводу порушень у поведінці сина чи дочки: втеч з дому, суїцидальних намірів і думок, відмови від їжі і т. д. Після ретельного обстеження лікар пише: «патологічні реакції пубертатного періоду». Такі реакції можуть бути провісниками й інших, більш серйозних порушень, але частіше проходять практично безболісно. Роль вчителя в таких обставинах не може зводитися тільки до вимоги медичного обстеження. Досвідчений педагог звичайно піклується про підвищення психолого-педагогічної грамотності батьків, вчасно готує їх до можливих нових складнощів і проблем, виробляє разом з ними єдину стратегію виховних впливів.

Крім вікових відхилень у розвитку учнів існують також визначені індивідуально-типологічні особливості становлення індивідуальності, що є передумовами формування особистісних дисгармоній.

Щоб зорієнтуватися в тих індивідуальних особливостях учнів, що можуть виявитися передумовами стійких порушень поведінки, доцільно в кожному конкретному випадку вивчити систему відносин школяра до основних сфер життя: до світу, людям і собі. У цих трьох напрямках звичайно виявляється намічена дисгармонія розвитку особистості, цієї ж області соціальних відносин необхідно перебудовувати в процесі корекційної роботи. Зі шкільних прогулів і прилучення до асоціальної групи однолітків звичайно починається така поведінка, яка вселяє тривогу педагогам і батькам. Слідом за прогулами відзначаються дрібне хуліганство, віднімання кишенькових грошей у малят, викрадення велосипедів і мотоциклів і ін. Такі порушення поведінки звичайно характерні для учнів хитливого типу особистості. Цим учням здається, що навколишній світ – джерело розваг, звеселянь, приємних сюрпризів. Погоня за задоволеннями, прагнення розслабитися, забутися, переключитися – от типові мотиви їхніх дій. Вони завжди виявляються в полону обставин, не мають власної лінії поведінки. У спілкуванні з однолітками погоджуються на другі ролі, можуть виявитися слухняним знаряддям в асоціальній групі. Рано починають курити. Відношення до себе залежить від випадкових оцінок людей, що виявились поруч. Внутрішня мнима безконфліктність, зв'язана з нестійкістю інтересів і прихильностей, готовністю відмовитися від власних задумів при виникненні найнікчемніших перешкод на шляху до мети, перешкоджає продуктивному розвитку особистості.

Небезпечні порушення поведінки, які зустрічаються у дітей з дисгармонійним розвитком особистості, – приступи невтримної люті з цинічною лайкою, жорстокими бійками, байдужністю до слабості і безпорадності супротивника. Підлітки так званого збудливого (епілептоїдного) типу особистості схильні до сексуальних ексцесів, статевих перверзій, алкоголізації «до відключення». Навколишній світ такий підліток сприймає похмуро, як джерело неприємних змін, непотрібних конфліктів. Відношення до людей залежить від того, оцінює він конкретної людини як сильну чи слабку особистість. Перед сильними підлещується, з ровесниками тримається зухвало, охоче створює компанію зі слабких, у якій підтримує свій авторитет на почутті страху. Нерідко захоплюється азартними іграми, у погоні за виграшем втрачає контроль над собою, відноситься до себе суперечливо. З одного боку, бачить себе сильним, справедливим, безстрашним, з іншого боку – постійно чимось незадоволений, розсерджений. Внутрішнє неприйняття всяких несподіванок, прагнення до стабільності, стереотипності сполучаються з затяжними і бурхливими зовнішніми конфліктами.

Отже, для розуміння шляхів і форм управління процесом гармонічного розвитку особистості необхідно цілеспрямовано вивчати індивідуальні варіанти проходження дитиною послідовних вікових етапів, подолання їм криз, особливості переходу від одного вікового етапу до іншого. Своєрідна чутливість учня, що знаходиться на тій чи іншій віковій стадії, його підвищена сприйнятливість до визначених впливів, несприятливих впливів жадають від дорослих своєчасної діагностики причин