Поняття девіантної поведінки і особливості її прояву у підлітковому віці

 

 

Прогресуюча тенденція безперервного зростання різних виявів девіантної поведінки, їх об'єктивність і неминучість ставлять перед суспільством, конкретною соціальною службою і соціальним педагогом як основні задачі пошук форм, методи і технології роботи з дезадаптованими підлітками, концентрацію зусиль, направлених як на реабілітацію дитини, так і, що більш необхідно, попередження відхилень від соціальних норм, тобто усунення умов, що прямо або опосередковано чинять негативний вплив на вчинки і дії неповнолітнього. Тому в науці і практиці набули широкого поширення дві основні технології роботи з підлітками девіантної і делінквентної поведінки – профілактична і реабілітаційна.

Профілактика – це сукупність державних, суспільних, соціально-медичних і організаційно-виховних заходів, направлених на попередження, усунення або нейтралізацію основних причин і умов, що викликають різного роду соціальні відхилення в поведінці підлітків.

Під профілактикою в соціальній педагогіці розуміються передусім науково обгрунтовані і своєчасно зроблені дії, направлені на:

запобігання можливим фізичним, психологічним або соціокультурним обставинам у окремої дитини або неповнолітніх, що входять до групи соціального ризику;

збереження, підтримку і захист нормального рівня життя і здоров'я дитини;

сприяння дитині в досягненні соціально значущих цілей і розкриття його внутрішнього потенціалу.

Сам термін «профілактики» звичайно асоціюється із запланованим попередженням якоїсь несприятливої події, тобто з усуненням причин, здатних викликати небажані наслідки.

Оскільки соціальні відхилення можуть бути викликані різними причинами і обставинами, можна виділити декілька типів профілактичних заходів:

нейтралізуючі;

компенсуючі;

попереджаючі виникнення обставин, сприяючих соціальним відхиленням;

усуваючі ці обставини;

контролюючі профілактичну роботу, що проводиться і її результати.

Ефективність профілактичних заходів може бути забезпечена тільки при умові обов'язкового включення наступних складових:

спрямованість на викорінювання джерел дискомфорту як в самій дитині, так і в соціальному і природному середовищі і одночасно на створення умов для придбання неповнолітнім необхідного досвіду для розв'язання виникаючих перед ним проблем;

навчання дитини новим навичкам, які допомагають досягнути поставлених цілей або зберегти здоров'я;

розв'язання проблем, що ще не виникли, попередження їх виникнення.

У концептуальному плані в профілактичних технологіях виділяється передусім інформаційний підхід. Він засновується на тому, що відхилення в поведінці підлітків від соціальних норм відбуваються тому, що неповнолітні їх просто не знають. А отже, основним напрямом роботи повинно стати інформування неповнолітніх про їх права і обов'язки, про вимоги, що пред'являються державою і суспільством до виконання встановлених для даної вікової групи соціальних норм. Це можна здійснити через засоби масової інформації (друк, радіо, телебачення), кіно, театр, художню літературу і інші твори культури, а також через систему соціального навчання з метою формування правосвідомості підлітка, підвищення його освіченості, засвоєння ним морально-етичних норм поведінки в суспільстві.

Соціально-профілактичний підхід як основна мета розглядає виявлення, усунення і нейтралізацію причин і умов, що викликають різного роду негативні явища. Суттю цього підходу є система соціально-економічних, суспільно-політичних, організаційних, правових і виховних заходів, які проводяться державою, суспільством, конкретною соціально-педагогічною установою, соціальним педагогом для усунення або мінімізації причин девіантної поведінки.

Так, відсутність цільової інформації про наслідки, наприклад, вживання наркотиків, приводить неповнолітніх, які їх вживають, до карної відповідальності, оскільки практично всі упевнені, що вживання наркотику – це особиста справа кожного, а залучити можна лише за їх поширення, не знаючи, що в зв'язку з прийняттям нового закону про наркотичні і психотропних речовини, карна відповідальність наступає навіть за їх вживання.

Не менш важлива в нашому суспільстві проблема профілактики алкоголізму серед підлітків, а також інформування їх про важкі соціальні і психоневрологічні наслідки пияцтва і алкоголізму. Відсутність профілактичної роботи, наприклад, з майбутніми батьками, веде до збільшення кількості дітей, що народилися з важкими фізичними і психологічними порушеннями, оскільки неповнолітні, особливо юна мати, не знають елементарні правила поведінки під час вагітності і не дотримуються жорсткої заборони на прийняття в цей час алкогольних напоїв.

Серед основних напрямів профілактики девіантної поведінки, особливе місце, нарівні з інформаційним і соціально-профілактичним підходами, займає медико-біологічний підхід. Його суть полягає у попередженні можливих відхилень від соціальних норм цілеспрямованими заходами лікувально-профілактичного характеру по відношенню до осіб, страждаючих різними психічними аномаліями, тобто патологією на біологічному рівні.

Відомо, що осудна людина за допомогою своїх вольових якостей, моральних норм і цінностей здатна стримуватися від злочинних дій. Коли ж у людини існує патологія психічного розвитку і здоров'я, він, внаслідок своїх психофізіологічних особливостей, може порушити існуючі морально-правові норми. Цей стан суб'єкта розглядається як неосудність. Дуже важливо вчасно розпізнати у підлітка різні патологічні порушення психіки, які можуть привести його до здійснення необдуманих вчинків. Він повинен бути обстежений психіатром з відповідним медичним лікуванням, доповненим певним виховним впливом з боку соціального педагога.

Наступний підхід – соціально-педагогічний, що полягає у відновленні або корекції якостей особистості підлітка з девіантною поведінкою, особливо його етичних і вольових якостей особистості.

Свідома людина – громадянин – це той, хто володіє розвиненою здатністю володіти своїми спонуками, вчинками в ім'я етичних цілей і ніколи не допустить порушень закону. Ось чому у підростаючого покоління потрібно формувати наступні вольові межі його поведінки: