Поняття, суть і мета покарання

За результатами написання третьої частини курсового дослідження автор приходить до наступних висновків.

В основу побудови діючої системи покарань покладені такі принципи кримінального права як законність, справедливість і гуманізм. Діюча система покарань наведена в ст. 51 КК і включає в себе 12 видів покарань.

Вказані види покарань можуть бути класифіковані за певними підставами. Найважливіше значення має класифікація покарань за самостійністю застосування і виконання: а) основні; б) додаткові; в) змішані (ст. 52 КК). Крім загальних ознак, всі покарання, передбачені ст. 51 КК, мають специфічні риси, які дозволяють класифікувати їх за певними критеріями. Автором системно розглянуті ці критерії та охарактеризовані окремі види покарань.

 

 

В курсовій роботі наведено теоретичне та практичне розуміння поняття «покарання», як важливої категорії юриспруденції. На основі комплексного аналізу теоретико-методологічних засад та нормативних основ досліджені предмет та сутність поняття покарання, його види, система, класифікація. На підставі проведеного автором дослідження можна зробити наступні висновки.

У різні часи і епохи суспільство дивилося на покарання під різними точками зору, виходячи з основних принципів, які панували на той час. І на сьогодні у світі немає єдиної точки зору щодо поняття покарання і мети покарання.

Але відповідно до чинного кримінального законодавства покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Основними ознаками покарання є те, що воно виступає заходом державного примусу і є юридичним наслідком злочину, має публічний характер, а також полягає у передбаченому законом обмеженні пав і свобод засудженого і виражає негативну оцінку держави і суспільства на вчинені злочинні дії. Покарання призначається лише особі, засудженій за учинення злочину і тягне за особою судимість.

Основна мета покарання полягає у карі і виправленні засудженого, попередженні нових злочинів як з боку злочинця так і з боку інших осіб. Кара за вчинений злочин переслідує мету відновлення соціальної справедливості. Це розплата засудженого за злочин, за ту шкоду, яку він завдав суспільству в цілому й окремим фізичним та юридичним особам. Засуджений розплачується за це обмеженням своїх прав і свобод, а тому мета виправлення засудженого полягає у тому, щоб, впливаючи-на нього під час виконання призначеного судом покарання, так змінити його особистість, аби перетворити злочинця на безпечну й нешкідливу для суспільства особу, хоча б і шляхом засвоєння ним неминучості відбування більш тяжкого покарання за вчинення нового злочину (так зване юридичне виправлення).

Крім того, автором здійснено розгляд окремих видів покарань за Кримінальним кодексом України. Проведений аналіз класифікації покарань, її сутності. Виявлені аспекти відмінності кримінального покарання від інших заходів державно-правового і громадського впливу.

Отже, в ході роботи здійснено аналіз мети та системи покарань, як частини єдиної нормативно-правової системи – Кримінального кодексу України.

Питання покарання є дуже важливим не тільки для держави і суспільства в цілому, але й для самого суб’єкта злочину. При цьому обов’язково має мати місце елемент справедливості того покарання, яке застосовується до суб’єкта злочину.

З усього зазначеного вище можна зробити висновок, що мета перевиховання навряд чи буде досягнута шляхом застосування покарання, а виправлення по суті направлене на попередження і являється засобом досягнення цілей покарання. Ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а й від спроможності правоохоронних органів не допустити безкарності злочинних діянь. Саме безкарність є тим ґрунтом, на якому формується і поширюється правовий нігілізм у суспільстві.

Таким чином, проблема мети покарання залишається актуальною і потребує проведення подальших спеціальних досліджень.

 

 

1. Конституція України (Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – ст. 141. : [Електронний ресурс]. – [Режим доступу]: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/254к/96-вр.
2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05. 04. 2001 № 2341- III / Верховна Рада України. – Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25. – Ст. 131.
3. Кримінальний кодекс України: Закон України від 28. 12. 1960. – [Електроний ресурс]. – [Режим доступу]: http: //zakon3. rada. gov. ua/laws/show/2001-05.
4. Кримінально-виконавчий кодекс України: Закон України від 11. 07. 2003 № 1129-IV. – [Електронний ресурс]. – [Режим доступу]: http: //zakon3. rada. gov. ua/laws/show/1129-15.
5. Указ Президента України від 5 квітня 1994 р. № 139/94 «Про Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України». – [Електронний ресурс]. – [Режим доступу]: http: //zakon3. rada. gov. ua/laws/show/139/94.