Поняття, суть і мета покарання

 

 

Примусові заходи медичного характеру також мають визначену схожість з заходами кримінального покарання. Воно виражається в тому, що, як і покарання, ці заходи належать до заходів державного примусу; що вони застосовуються за рішенням суду до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, на підставі статей КК.

Проте ці заходи мають принципову відмінність від заходів кримінального покарання. Зазначені примусові заходи позбавлені такої властивості покарання, як кара. Вони не виражають негативної оцінки від імені держави і суду суспільно-небезпечних дій осіб, до яких вони застосовуються. Ці заходи не переслідують мети виправлення зазначених осіб, а спрямовані на їхнє лікування чи поліпшення їхнього психічного стану, а також на попередження здійснення ними нових діянь, передбачених Особливою частиною КК.

Крім того, можливо визначити наступні критерії, за якими ці два заходи державного примусу відрізняються один від одного:

• за формою судового рішення: примусові заходи медичного характеру призначаються ухвалою суду, а покарання – лише вироком суду;
• залежність рішення суду про застосування: примусові заходи медичного характеру залежать від висновку судово-психіатричної експертизи, а покарання – від характеру і ступеня суспільної небезпеки винної особи і його діяння;
• за метою застосування: покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК України), а примусові заходи медичного характеру – обов'язкове лікування, а також запобігання вчиненню особою, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК суспільно небезпечних діянь (ст. 92 КК України) ;
• за строком застосування: строк кримінального покарання конкретно визначається в обвинувальному вироку суду, а примусові заходи медичного характеру призначаються без конкретного строку, тобто на невизначений строк, тому що суд не в змозі визначити термін, необхідний для лікування чи поліпшення стану здоров’я особи;
• за причиною припинення застосування. Примусові заходи медичного характеру припиняються при вилікуванні особи або поліпшенні її психічного стану, а покарання – закінченням встановленого вироком суду строку або досягнення встановленого розміру покарання;
• в залежності від того, ким застосування заходів припиняється. Так, згідно ч. 1 ст. 95 КК України продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу. Кримінальне покарання припиняється судом за поданням органу, виконуючого покарання, в разі дострокового звільнення.

В даному розділі дослідження була проаналізована відмінність кримінального покарання від заходів, які застосовуються за провину. Визначені ознаки, за якими покарання відрізняється від інших примусових заходів.

Встановлена відмінність покарання від примусових заходів виховного характеру. Зроблено висновок про те, що примусові заходи виховного характеру за своїм змістом не є формами реалізації кримінальної відповідальності, а виступають як альтернатива кримінальній відповідальності, що, враховуючи особливості їхньої правової природи, дозволяють об’єднати їх разом із кримінальною відповідальністю у єдиний комплекс заходів кримінально-правового впливу.

Системно визначені критерії, за якими примусові заходів медичного характеру відрізняються від кримінального покарання.

 

 

 

Система покарань є засобом реалізації мети, передбаченої законом. Як вказує В. М. Тертишник, система покарань – це встановлений кримінальним законом вичерпний перелік видів покарань, які розташовані послідовно від найменш тяжкого до найбільш тяжкого. Система покарань покликана забезпечити досягнення мети (цілей) покарання .

В основу побудови діючої системи покарань покладені такі принципи кримінального права як законність, справедливість і гуманізм.

Системі покарань притаманні такі ознаки:

а) її складові, тобто окремі види покарань, і, отже, система в цілому, встановлюються тільки законом про кримінальну відповідальність. Характер, зміст, межі, порядок і підстави застосування покарання визначаються тільки цим законом;

б) перелік покарань в системі є вичерпним і обов'язковим для судів всіх інстанцій. Суди не мають право самі визначати які-небудь інші види покарань, як би доцільно така поведінка суду не виглядала для конкретної кримінальної справи (принцип нема покарання без закону, тобто без вказівки в закон даний вид і розмір покарання) ;

в) система покарань побудована шляхом розташування різних видів покарань залежно від ступеню їх тяжкості послідовно від найменш тяжкого до найбільш тяжкого.

«Східці покарань» – називав таку побудову Ч. Беккаріа. Цей принцип відтворений і у санкціях окремих статей Особливої частини КК. Він орієнтує суд на першочергове використання більш м'якого виду покарання. Крім того, послідовне розташування видів покарань у їх системі визначає відносну суворість кожного з них стосовно інших, вказує на те, яке покарання може призначити суд при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким тощо . Усі покарання Кримінального кодексу викладені в системі, яка умовно поділяється за трьома аспектами класифікації покарань: чітка класифікація кримінальних покарань, яку встановлює законодавець: за ступенем суворості обмежень, тобто залежно від строку покарань; психологічно-педагогічний вплив на злочинців і реалізація попереджувальної мети;