Поняття, суть і мета покарання

Норвезький вчений I. Анденес зазначає, що покарання має загальну попереджувальну дію трьох видів: воно може мати ефект залякування, може посилювати моральні заборони (моральний ефект) і може стимулювати звичну правослухняну поведінку. Для законодавця більш важливо добитися не просто залякування, а формування заборони і звички. Це слід сприймати як аксіому, зважаючи на те, що така мета покарання, як залякування, заперечувалася ще багато століть тому .

Таким чином, можна зробити висновок, що в радянському кримінальному праві кара – це примус, з метою викликати страждання. Але чи зумовлював таке визначення кари висновок про те, що однією з цілей покарання в СРСР було заподіяння страждань засудженому? Такий висновок був би помилковим, оскільки хоча кара і покарання нерідко вживалися як синоніми, насправді ж ці поняття не ідентичні, як вважають деякі вчені. I тут необхідно було розглянути важливе питання про співвідношення кари і покарання, про зміст поняття примусу у покаранні. Це питання в науці не лише не вирішено, але воно навіть не ставилось. Багато авторів, вважаючи кару елементом покарання, на цьому обмежують своє дослідження.

Отже, у спеціальній літературі 60-х років XX століття активно обговорювалась проблема віднесення до цілей покарання кари, що є актуальним і на сучасному етапі існування кримінального права. Прихильники кари як мети покарання (М. А. Бєляєв, В. Д. Дуюнов, I. I. Карпєць, М. Д. Лисов, A. M. Тарбагаєв, М. І. Якубович та ін.) вважають, що покарання застосовується не лише для запобігання вчиненню злочинів, але і для того, щоб покарати злочинця, оскільки воно є певною відплатою за скоєне. Ця мета – не головна, але є вельми важливим етапом на шляху досягнення інших, більш вагомих цілей. Вчені, які заперечували визначення кари як мети покарання (М. З. Алєксєєв, А. А. Герцензон, М. Д. Шаргородський, А. Л. Ременсон, А. А. Піонтковський, З. У. Полубінська, І. С. Ной та ін.), стверджували, що кара є суттю кримінального покарання, а отже, вона не може бути метою покарання, бо інакше для досягнення такої мети можна було б збільшувати суворість покарань до безкінечності .

Непрямий доказ на підтримку прихильників мети кари давала своїм визначенням цілей покарання ст. 20 КК України 1960 р. Кримінальний кодекс України 2001 р. змінив колишнє формулювання цілей кримінального покарання, проте навряд чи він змінив саме значення і застосування однієї з цілей покарання – кари. Недоліки такого формулювання в невизначеності поняття щодо кари: чи є вона метою покарання? При цьому законодавець зазначає, що однією з цілей кримінального покарання є кара, акцентуючи увагу на тому, що покарання має на меті не лише кару.

Насправді, кара, репресії – це є ті обмеження і позбавлення, які складають зміст покарання, але не його мету. Якщо слова «покарання» і «кара» є синонімами, то навіщо зазначати в кримінальному законі одну з цілей покарання кару, якщо і так зрозуміло, що за кожний вчинений злочин до особи, яка визнається винуватою у його вчиненні, застосовується певне покарання, санкція, яка обов’язково передбачена Особливою частиною КК України? В більшості випадків можна побачити, що мета кари не може впливати позитивно на засуджених, оскільки кожна людина знає, що якщо вона порушить норми кримінального закону, до неї буде застосоване покарання. Питання кари є дуже важливим не тільки для держави і суспільства в цілому, але й для самого суб’єкта злочину. При цьому обов’язково має мати місце елемент справедливості тієї кари, яка застосовується до суб’єкта злочину. В протилежному випадку буде втрачатися інша мета – запобігання вчиненню нових злочинів засудженими (спеціальна превенція). Таким чином, проблема мети покарання залишається актуальною і потребує проведення подальших спеціальних досліджень.

 

 

Мета спеціальної (окремої) превенції злочинам (приватна, спеціальна превенція) полягає в такому впливі покарання на засудженого, котрий виключає рецидив його злочинної поведінки. Відвернення вчинення нових злочинів з боку засудженого досягається самим фактом його засудження і тим більш – виконанням покарання, коли особу поставлено в такі умови, які значною мірою перешкоджають або повністю позбавляють можливості вчиняти нові злочини. Так, при відбуванні позбавлення волі режим виконання покарання, обмеження контактів, постійний контроль за поведінкою засудженого тощо фізично позбавляють або значно обмежують його можливості вчинити нові злочини.

Спеціальне запобігання злочинам досягається: призначенням винному певного покарання, засудженням від імені держави та позбавленням істотних прав, благ; розривом злочинних зв’язків між співучасниками або навіть причетними до злочину особами, а також, з тими, хто мав злочинний вплив на засудженого; ізоляцією винного від суспільства, призначенням покарання у вигляді позбавлення волі .

Це досягається насамперед створенням таких умов для засудженого, котрі виключають можливість здійснення їм нових злочинів у період відбування їм покарання. Наприклад, під час тюремного ув’язнення злочинець ізолюється від суспільства і практично не має можливості вчинити новий злочин. Хоча, звичайно, він може вчинити злочин у місцях відбування покарання у