Поняття, суть і мета покарання

Проаналізовані існуючі наукові теорії мети покарання. Зроблено висновок, що враховуючи існуючі «різнобокі» теорії мети покарання, проблема мети покарання залишається актуальною і потребує проведення подальших спеціальних досліджень.

 

 

 

 

Як відомо, будь-яке антигромадське діяння, що заподіює шкоду суспільству і яке наказується відповідно до закону є правопорушенням. Усі правопорушення підрозділяються на злочини і проступки (провини).

Злочини – це суспільно небезпечні правопорушення, заборонені кримінальним законодавством. Суспільна небезпека полягає в тому, що вони завдають шкоди самим умовам існування суспільства, його суспільному і державному ладу, основним правам і свободам громадян і т. д. Протиправні діяння, прямо не передбачені КК, відносяться до іншого виду правопорушень – провинам .

Протиправні провини, у залежності від об’єкта правопорушення, в залежності від характеру завданої шкоди й особливостей відповідних їм правових санкцій, поділяються на адміністративні, дисциплінарні і цивільні правопорушення, передбачені відповідними галузями права. Цим видам правопорушень відповідають чотири види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, дисциплінарна і цивільно-правова .

Оскільки далі мова йтиме про відмінність покарання від інших заходів державного впливу, необхідно помітити дуже важливий нюанс: покарання і кримінальна відповідальність – це не тотожні поняття. Такий висновок випливає з аналізу законодавства. Як колишній, так і діючий КК передбачають кримінальну відповідальність без призначення покарання і судимості і кримінальну відповідальність із призначенням покарання і судимістю. Такий висновок випливає зі аналізу норм Загальної частини КК, у якій говориться, що неповнолітній, засуджений за здійснення злочину невеликої чи середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання з застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК). Тут мова йде про звільнення неповнолітнього тільки від покарання. Суд у таких випадках виносить обвинувальний вирок, але не призначає покарання. Замість покарання призначаються примусові заходи виховного впливу. Але раз є обвинувальний вирок суду, що вступив у законну силу, то виходить, що на особу покладена кримінальна відповідальність, хоча покарання і не призначене. Такий осуд не має наслідком судимості, оскільки у відповідності зі ст. 88 КК особа, звільнена від покарання, не вважається засудженою.

Виходить, що кримінальна відповідальність і покарання – поняття незбіжні, тому що кримінальна відповідальність може бути без покарання. Але покарання не може бути без відповідальності. Отже, поняття кримінальної відповідальності ширше, ніж поняття покарання . І отже, покарання відрізняється від інших примусових заходів за наступними ознаками:

- за джерелом права. Покарання як примусовий захід встановлюється кримінальним законом, яким в Україні є Кримінальний кодекс України. Звичайно, юридичною підставою кримінального законодавства є Конституція України і норми міжнародного права, ратифіковані Верховною Радою України, але безпосередньо покарання встановлюються тільки в КК України. Усі нові закони, що встановлюють кримінальну відповідальність, підлягають включенню в цей кодекс. Джерелом же права при призначенні примусових заходів за провини можуть бути як закони, так і підзаконні акти.

Наприклад, при призначенні заходів адміністративної відповідальності джерелами права будуть закони, у яких містяться адміністративно-правові норми; відповідні кодекси (КпАП, Митний кодекс, і ін.) ; постанови місцевих органів влади, що містять адміністративно-правові норми; нормативні акти Президента, Уряду, міністерств і інших центральних органів виконавчої влади.

- За підставами відповідальності. Кримінальні покарання призначаються за здійснення діяння, що містить склад кримінального правопорушення, тобто злочину. Інші примусові заходи призначаються за здійснення діянь, що містять склади відповідно адміністративного, дисциплінарного, цивільно-правового правопорушення.

Так, заходи адміністративної відповідальності застосовуються за здійснення адміністративних провин. Адміністративні провини – це правопорушення, що зазіхають головним чином на порядок державного управління (порушення правил вуличного руху, протипожежної безпеки, санітарних правил і ін.). Заходи дисциплінарної відповідальності (дисциплінарні стягнення) застосовуються до осіб, що вчинили дисциплінарну провину тобто протиправне порушення трудової службової чи навчальної дисципліни. Цивільно-правова відповідальність настає за цивільні правопорушення, що складаються в невиконанні чи неналежному виконанні узятих зобов’язань, у заподіянні тим чи іншому суб’єкту тієї чи іншої майнової шкоди, у зв’язку з виконанням протиправних угод і т. д.  

- За процесуальною формою. Покарання виноситься тільки за вироком суду. Ніякий інший орган не має право накладати кримінальні покарання. У той час як провини мають інші процесуальні форми: рішенням суду, постановами державних органів, наказами і розпорядженнями посадових осіб. Наприклад, рішення суду, що зобов'язує особу виплатити певну суму грошових коштів на користь іншої особи (цивільно-правова відповідальність) ; наказ начальника про звільнення підлеглого в зв’язку з порушенням їм правил КзПП (дисциплінарна відповідальність) ; розпорядження вищестоящих державних органів влади про застосування адміністративної відповідальності нижчестоящих органів, що служать, владі в зв’язку з допущеними з їх боку правопорушеннями по службі (адміністративна відповідальність) ; і т. д.

- За спрямованістю (адресатом) примусового заходу. Кримінальні покарання носять строго особистий характер. Наприклад, батьки підлітка (неповнолітнього), що вчинив злочин не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Більш того, кримінальне покарання може накладатися тільки на фізичну особу. У провин коло адресатів широке: ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (за виключенням дисциплінарних провин). Наприклад,