Поняття, суть і мета покарання

Значення системи покарань полягає в тому, що вона:

а) відкриває простір для реалізації принципів кримінального права;

б) забезпечує досягнення мети покарання;

в) полегшує нормотворчу діяльність законодавця;

г) встановлює чіткі рамки для суду при призначенні ним покарання.

Діюча система покарань наведена в ст. 51 КК і включає в себе 12 видів покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі.

Треба зауважити, що у розділі XV Загальної частини КК «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх» є ст. 98 КК, яка наводить систему покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх. Вона складається з шести видів покарань, які за строками і розмірами відрізняються від загальної системи покарань у бік їх пом'якшення .

Вказані види покарань можуть бути класифіковані за певними підставами. Найважливіше значення має класифікація покарань за самостійністю застосування і виконання: а) основні; б) додаткові; в) змішані (ст. 52 КК).

Основні покарання. За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини КК. Вони не можуть бути додатковими до інших. З ними пов'язуються основні сподівання на досягнення цілей покарання. Це: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі (всього – вісім).

Додаткові покарання – призначаються на розсуд суду з урахуванням особи винного. Це позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна (всього – два). Вони не можуть призначатися самостійно, а призначаються тільки у додаток до основних (субсідіарно) і мають допоміжний характер у досягненні цілей покарання. Зокрема, конфіскація майна може бути призначена тільки у випадках, передбачених відповідними статтями Особливої частини Кримінального кодексу за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини; завдання додаткового покарання пов‘язане з індивідуалізацією покарання. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань .

Змішані покарання можуть застосовуватися як основні і як додаткові покарання. Це – штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Штраф може призначатися тільки у випадках, передбачених Особливою частиною Кримінального Кодексу, позбавлення права обіймати певні посади – лише на розсуд суду.

Отже, значення системи покарань полягає у тому, що вона сприяє реалізації принципу індивідуалізації покарань, призначенню покарань за ступенем їх впливу на злочинця.

 

 

Крім загальних ознак, про які зазначено вище, всі покарання, передбачені ст. 51 КК, мають специфічні риси, які дозволяють класифікувати їх за певними критеріями.

Критеріями класифікації покарань можуть виступати:

а) їх юридична значущість;

б) зв'язок з ізоляцією від суспільства;

в) наявність чи відсутність обмежень майнового характеру;

г) суб'єкт, до якого застосовується покарання;

ґ) можливість чи неможливість призначення певного виду покарання у випадках, коли воно не передбачене санкцією статті Особливої частини КК, тощо.

За своєю юридичною значущістю покарання діляться на:

1) покарання, які можуть застосовуватися лише як основні (основні покарання) ;

2) покарання, які можуть застосовуватися лише як додаткові (додаткові покарання) ;

3) покарання, які можуть застосовуватися як основні, так і додаткові. Така класифікація покарань має суттєве кримінально-правове значення, насамперед для реалізації принципу індивідуалізації покарання.

За зв'язком з ізоляцією від суспільства покарання можна поділити на дві групи:

1) покарання, пов'язані з ізоляцією від суспільства (арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі) ;

2) покарання, не пов'язані з ізоляцією від суспільства (усі інші, крім зазначених, види покарань).

За критерієм наявності чи відсутності обмежень майнового характеру виділяються:

1) покарання, пов'язані з обмеженнями майнового характеру (штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна) ;

2) покарання, не пов'язані з такими обмеженнями (усі інші, крім зазначених, види покарань).

Суб'єкт, до якого застосовується покарання, виступає критерієм поділу покарань на:

1) загальні, серед яких виділяються покарання, які:

а) можуть бути застосовані до будь-яких осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів (штраф і позбавлення волі на певний строк) ;

б) не можуть застосовуватися до певних категорій осіб (громадські роботи, виправні роботи, арешт, обмеження волі, довічне позбавлення волі. Так, громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби (ч. 3 ст. 56 КК). Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 57 КК). Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років,