Практикум з філософії

Звернувшись до наведених нижче положень І. Канта, з”ясуйте, як він визначав ті інтелектуальні форми, які приймають участь у створенні знання; поясніть, як доводяться:

•необхідність існування апріорних форм діяльності розсудку;

•відмінність критичної філософії Канта від емпіризму та раціоналізму XVII-XVIII ст. ;

•співвідношення “речей у собі” та явищ (феноменів) ;

•можливості існування математики та природознавства.

“Без сумніву, усяке наше пізнання починається з досвіду... Але хоч усяке наше пізнання і починається з досвіду, звідси зовсім не впливає, що воно цілком походить із досвіду... Досвід ніколи не дає своїм судженням істинної... всезагальності, він надає їм тільки умовну і порівняльну загальність (через індукцію)... Необхідність і безумовна всезагальність є точні ознаки апріорного знання і невід’ємно пов’язані між собою. ” (І. Кант).

“Не важко довести, що людське знання дійсно містить такі необхідні і... всезагальні, отже, чисті апріорні судження. Якщо хочете знайти приклади із галузі наук, то варто лише вказати на всі положення математики, якщо хочете знайти приклад із застосуванням самого буденного розсудку, то цим може служити універсальне твердження, що всяка зміна має мати причину. ” (І. Кант).

Звертаючись до наступних фрагментів із творів І. Канта, переконайтесь у тому, що його філософія обернена не лише до питань пізнання, а й до фундаментальних питань людського буття:

“Припустимо, що... необхідна відмінність… предметів досвіду і “речей-у-собі” зовсім не була б запроваджена. В такому випадку закон причинності і... механізм природи мали б... обов’язково розповсюджуватись на всі речі взагалі... Тоді не можна було б, не впадаючи у явну суперечність, сказати... про людську душу, що її воля свобідна, але в той же час підпорядкована природній необхідності, тобто не свобідна. ” (І. Кант).

“... Отже, я не можу навіть припустити існування бога, свободи і безсмертя душі для мети необхідного практичного застосування розуму, якщо не звільню спекулятивний розум від його зазіхань на трансцендентне (за межами явищ) знання... Тому я був змушений обмежити знання, щоб звільнити місце вірі... ” (І. Кант).

Зверніть увагу й на те, що І. Кант, всупереч давній традиції, почав тлумачити простір і час як форми, що постають необхідними для оформлення будь-яких чуттєвих сприйнять, тобто ці форми, за І. Кантом, суб’єктивні:

“Саме час і простір є такими спогляданнями, які математика кладе в основу всього свого пізнання і суджень... Але вони саме тим, що є чистими апріорними спогляданнями, доказують, що вони є лише формами нашої чуттєвості, які мусять випереджувати будь-яке емпіричне споглядання” (І. Кант).

Подумайте над змістом наведених нижче положень, спробуйте окреслити основні засади вчення Канта про мораль. З якими аспектами кантівського “категоричного імперативу” (остаточного морального повеління) можна погодитись, а з якими – ні?

“Дій так, щоб максима твоєї волі могла водночас мати силу принципу всезагального законодавства... Дій так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі будь-кого іншого лише як до мети і ніколи б не ставився до нього як до засобу. ” (І. Кант).

Ознайомтесь з деякими положеннями філософії Й. Г. Фіхте; прокоментуйте їх, звертаючи увагу на відношення Й. Г. Фіхте до вчення І. Канта про річ у собі, на дальший розвиток ідеї активності суб’єкта пізнання та ідеї свободи як принципу практичного розуму.

“Яка людина, така її філософія. ”

“Діяти! Діяти! – ось для чого ми існуємо. ”

“Якщо б науковченню було поставлене питання: які речі самі по собі (речі-в-собі), то воно змогло б відповісти тільки так: такими, якими ми їх повинні зробити. Від цього науковчення аніскільки не стане трансцендентним тому, що ми знаходимо в нас все те, що ми при цьому встановлюємо; ми виносимо це із нас самих назовні... ” (Й. Г. Фіхте).

“Джерелом будь-якої реальності постає Я, оскільки воно є безпосереднім. Тільки через посередництво Я і разом з ним надається і поняття реальності… Я має розглядатися не як чистий суб’єкт, як його дотепер майже всюди розглядали, а як суб’єкт-об’єкт… Я покладає необхідно саме себе, і тому суб’єктивне та об’єктивне складають в ньому єдине ціле… Моя система – це перша система свободи; як та нація (французька – М. О.) звільнила людину від зовнішніх кайданів, так і моя система звільняє від речей самих по собі” (Й. Г. Фіхте).

Спробуйте пояснити, як пов”язані наведені твердження Й. Г. Фіхте із поняттям творчості. Якою мірою виправдані намагання виводити всі аспекти реальності із активності Я? Яка характеристика філософії Й. Г. Фіхте є більше виправданою: це є філософія активності, творчості чи активізму?

Подумайте над змістом наведених нижче положень трансцендентального ідеалізму Ф. Шеллінга. Спробуйте визначити, чим філософія Ф. Шеллінга відрізняється від філософії Й. Г. Фіхте, які характерні особливості системи Ф. Шеллінга;