Права людини і громадянина: поняття, види, гарантії забезпечення

Тільки під егідою ООН за післявоєнні роки було розроблено і прийнято понад 50 декларацій і конвенцій з питань прав людини. Багато таких документів приймалося й іншими міжнародними організаціями – ЮНЕСКО, Міжнародною організацією праці тощо. На шляху становлення сучасного інституту прав і свобод людини помітну роль відіграють Документи Конференцій з людського виміру загальноєвропейського процесу держав – учасниць НБСЄ, Заключний документ Гельсінської наради держав (1992 рік) і низка інших важливих документів. [11]

Україна ратифікувала основні міжнародні документи про права людини, і тому згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства.

Вперше на конституційному рівні в Конституцію України 1996 року був включений окремий розділ, спеціально присвячений даній тематиці: «Права, свободи і обов'язки людини і громадянина». Стаття 3 Загальних положень Конституції України, які характеризуються підвищеними конституційними гарантіями, закріплює як вихідну засаду правової демократичної соціальної державності положення про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії повинні визначати зміст і спрямованість діяльності української держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини розглядається Конституцією України як головний обов'язок держави. Так, не допускається згідно з Конституцією України внесення до неї змін, якщо вони спрямовані на ліквідацію або обмеження прав і свобод людини і громадянина. [18., С. 14-17]

З точки зору часу і конкретно-історичних умов виникнення тих чи інших прав і свобод людини і громадянина розрізняють три їх покоління.

Першим поколінням прав і свобод людини і громадянина є засновані на традиційних ліберальних цінностях права і свободи, які визначали межі втручання державної влади у сфери громадянського суспільства і особистого життя людей, відображали пафос буржуазних революцій XVII – XVIII століття – право на свободу думки, совісті і релігії, на рівність перед законом, на участь в управлінні державою, на недоторканність особи і т. ін.

Друге покоління прав і свобод людини і громадянина пов'язане з боротьбою людей за поліпшення свого соціально-економічного становища та культурного рівня. На межі XX століття були висунуті нові ідеї соціального реформування суспільства з метою пом'якшення класового протистояння в суспільстві, зменшення різниці між бідністю та багатством. Для цього в Німеччині вперше законодавчо впроваджується єдина система соціального страхування, проголошується право на працю, на соціальне страхування в разі захворювання, по старості тощо. Думка про соціальну захищеність громадян стає провідною серед прихильників соціалістичних та соціал-демократичних політичних течій, ідей соціальної державності. У міжнародно-правових документах, і передусім у Загальній декларації прав людини та Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, конституціях розвинених країн Європи та Америки соціально-економічні права набувають всебічного розвитку і дістають юридичне закріплення.

Третє покоління прав і свобод людини і громадянина формується після Другої світової війни. До нього належать такі права і свободи, особливість яких полягає в тому, що вони здійснюються не окремим індивідом, а колективно: право на мир, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на соціальний і економічний розвиток, на міжнародне спілкування тощо. [19., С. 138-141].

Аналіз історичних етапів становлення та формування прав і свобод людини і громадянина дозволяє дати правову оцінку їх статусності в кожний окремо взятий історичний період і встановити причини нівелювання прав і свобод людини і громадянина на сучасному етапі розвитку суспільства.

Правовий статус людини і громадянина має глибокі історичні корені. Права і свободи людини та громадянина не існують ізольовано, самостійно, вони знаходяться в тісному зв’язку і взаємозалежності з багатьма правовими і соціальними інститутами, постійно дають про себе знати а нашому повсякденному житті і діяльності, спілкуванні з іншими людьми. Фактично, права і свободи людини і громадянина є тією правовою базою, на якій будують свої взаємовідносини громадяни, уникають конфліктів, прагнуть привести свою поведінку відповідно до умов і вимог суспільства і держави.

Найвагомішим кроком в формуванні та закріпленні основних прав і свобод людини було прийняття Загальної декларації прав людини, особливістю змісту якої стає обставина, що не дивлячись на невикористання терміну «верховенство права», з тексту документа вбачається, що цей принцип пронизує весь її зміст і свідчить про поважність, пріоритетність та непохильність інституту прав людини над суб’єктивізмом державної влади будь якої країни.

 

 

Права людини – це той абсолютний кордон, який не повинна перетинати жодна держава.

П. Рабінович

 

Права і свободи людини і громадянина – це певні можливості особи, необхідні для її існування і розвитку, які визнаються невід'ємними, мають бути загальними і рівними для кожного, забезпечуватись і захищатись державою в обсязі міжнародних стандартів. [14., С. 7-8]

Конституційне закріплення прав і свобод особи в різних країнах має свої особливості, зумовлені національними традиціями в розвитку політико-правової теорії і практики. Переважна більшість конституцій містить спеціальні розділи, в яких фіксуються права і свободи і які звичайно передують розділам, присвяченим регламентації основ організації і діяльності державного механізму.

Конституція може надати