Права людини і громадянина: поняття, види, гарантії забезпечення

Предмет:

Тип роботи:

Курсова робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

власності як природне невід’ємне право людини, найважливіше джерело її існування, гарантія економічної, політичної та особистої свободи. Інша група – це права особи, які випливають із факту її правової належності до Української держави – громадянства. Це права на участь громадянина в управлінні справами суспільства й держави; інформацію тощо. Різновидом цієї групи є так звані “соціалістичні” права, даровані нам державою: право на працю, освіту, користування досягненнями культури тощо. Особливість їх полягає в тому, що це – квазіправа, тобто “несправжні”, декларативні права, які не мають часто-густо матеріального, організаційного та юридичного забезпечення. Принципово важливою є можливість обмеження конституційних прав закону. Загальне положення тут в тому, що підвищеному захисту підлягають перш за все фундаментальні, основні права й свободи громадян. Їм повинен бути забезпечений повний і безумовний захист всією судовою системою – від загального аж до Верховного Суду. Однак без обмежень обійтись практично неможливо. Є один цивілізований спосіб – все це робиться за допомогою так званих органічних законів, тобто законів надзвичайно близьких до Конституції, що приймаються в особливому порядку і виконують особливі функції. Саме в таких законах можуть встановлюватись окремі обмеження прав і свобод громадян. Як видно з дослідженої теми в загальному демократичний розвиток конституційних прав та свобод має такий недолік – в сфері права на демократію не має прямого закріплення контролю народом дії державної влади. Але взагалі конституційні права та обов’язки громадян є потенційно міцними захисниками прав та свобод особистості, документом свого часу, документом який відповідає в сфері прав і свобод міжнародно-правовим нормам. При чіткій практичній реалізації всіх цих конституційних принципів, Україна може претендувати на саме вільне положення та соціальне становище людини і громадянина в світі.

Україна є стороною практично всіх багатосторонніх конвенцій ООН в галузі прав людини. Однак у зв'язку з теперішніми соціально-економічними умовами вона не в змозі забезпечити виконання низки міжнародних норм. На сучасному етапі Україна не може задовольнити певні гарантії реалізації прав і свобод людини і громадянина, бо це підстава для: • визначення її законних, юридичних можливостей (свобод) у державі; • встановлення відповідності законодавства країни правам людини. На сьогодні до обов'язків держави входить здійснення постійної створюючої діяльності, спрямованої на забезпечення громадян тими чи іншими благами, створення соціальних програм, що гарантують проголошені соціальні, економічні та культурні права. Реалізувати ці права набагато складніше, ніж права негативні. Безпосередній захист їх правовими засобами не можливий, тому що визначення конкретних соціальних виплат до завдання суду не входить. Здійснення позитивних прав потребує достатніх ресурсів держави. Їх конкретне наповнення безпосередньо залежить від національного доходу країни та її політичного режиму. Вступ до Ради Європи та ратифікація низки Європейських конвенцій дозволили нашій державі інтегруватись у Європейську систему захисту прав людини. Для України стала обов'язковою юрисдикція Європейського суду з прав людини. Більш того, було прийнято Закон «Про виконання рішень Європейського суду з прав людини», який передбачив механізм виконання Україною ухвалених рішень. Разом з тим, якщо проаналізувати законодавчий аспект утвердження міжнародних стандартів у сфері прав людини, то варто наголосити, що процес приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів далекий до свого завершення. В нашій державі ще не ухвалено низку законів, які повинні закріпити фундаментальні права людини та регламентувати їх забезпечення. Наприклад, право на свободу мирних зборів, передбачене статтею 20 Загальної декларації прав людини та закріплене статтею 39 Конституції України. Хоча норми Конституції України мають пряму дію, в рішенні Конституційного суду з цього питання зазначається, що визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення є предметом законодавчого регулювання. У зв'язку з тим, що відповідного закону ще досі немає, організація мирних зборів регулюється, всупереч логіці і здоровому глузду, підзаконним нормативним актом колишнього СРСР, а саме Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» від 28 липня 1988 року. Сьогодні як ніколи актуальним є право на працю. Це право знайшло своє відображення у Загальній декларації прав людини (ст. 23) і Конституції України. Очевидно, що нікого не потрібно переконувати у важливості прийняття для захисту права громадян на працю Трудового кодексу України. Основним напрямком діяльності держави є розробка і затвердження законом «Концепції правової політики України у сфері захисту прав людини». Цей документ має визначити пріоритети законодавчої діяльності у сфері прав людини та встановити етапи її здійснення. Це дозволить систематизувати законотворчий процес у цій царині та підпорядкувати діяльність законодавчої влади виконанню ключового конституційного принципу – «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

4. Юридичні гарантії забезпечення прав людини і громадянина

Юридичні гарантії є специфічним правовим засобом забезпечення, реалізації, охорони та захисту прав людини та громадянина; першочергового значення вони набувають при практичній реалізації суб’єктивних прав громадянина. Тобто, юридичні гарантії – це передбачені законом спеціальні (специфічні) засоби практичного забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

Конституція України створює широку юридичну основу для активізації діяльності по забезпеченню юридичних гарантій прав людини та громадянина.

Важливим напрямком розвитку та вдосконалення юридичних гарантій прав громадянина є встановлення збалансованості правових засобів у забезпеченні правомірної