Права людини і громадянина: поняття, види, гарантії забезпечення

6. Права людини зумовлюються досягненнями цивілізації. Рівень визнання і реального забезпечення прав людини в державі показує рівень її цивілізованості.

7. Права людини – це ті можливості, які здатна обслужити наука і техніка.

Але не слід забувати і про те, що відносини між людиною та державою не можуть бути односторонніми і вичерпуватися питаннями про права людини, – вони вимагають виконання людиною і громадянином певних обов'язків перед державою і суспільством. Не може бути як обов'язків без прав, так і прав без обов'язків, оскільки будь-якому праву людини кореспондується обов’язок іншої людини або держави вчинити конкретні дії чи утриматися від їх вчинення для забезпечення цього права (право на життя конкретної людини забезпечується обов’язком всіх решта осіб утримуватися від дій, що завдають шкоду її життю). Тому була створена така юридична конструкція, як правовий статус.

Правовий статус особи – це закріплені у відповідних джерелах права і гарантовані державою суб’єктивні права та юридичні обов’язки особи.

Види правового статусу загальний, спеціальний та індивідуальний.

Загальний правовий статус складається з основних (конституційних) прав та обов’язків громадянина. Він характеризує загальні та рівні можливості для тих людей, котрі є громадянами даної держави.

Спеціальний правовий статус складається з особливих, своєрідних (додаткових) прав і обов’язків певної групи суб’єктів, наприклад, студентів, пенсіонерів, військовослужбовців. Він характеризує „групові” можливості людей.

Індивідуальний правовий статус складається з прав та обов’язків окремої, персоніфікованої особи, які вона має на даний час.

Юридичний обов'язок особи – це закріплена в юридичних нормах необхідність її певної поведінки.

Види суб’єктивних юридичних прав та обов’язків: фізичні, особистісні, культурні, економічні, політичні.

 

 

Призначення будь-якої соціальної системи (економічної, політичної, правової) полягає насамперед у регулюванні суспільних відносин і забезпеченні прав, свобод та законних інтересів особи. Це, звичайно, стосується й правової системи України, яка має свої особливості й своєрідні риси та ознаки. На відміну від країн, де правові системи розвивалися поступово й еволюційно, в Україні відбулося стрімке формування національної правової системи як чинника регулювання правових процесів, засобу забезпечення демократії [12., С. 4].

Повага (або дотримання) прав і свобод людини служить приводом для затвердження найвищої цінності – особи в державі і суспільстві. Держава, діючи в рамках прийнятих нею законів, наділяє громадян широкими можливостями реалізації своїх інтересів і потреб, реалізації своїх інтересів і потреб, реалізовуючи відомий принцип: «дозволено все, що не заборонене законом». У демократичній правовій державі право обмежує державну владу і висуває особу людини, його статус і права на передній план [15., С. 96].

Конституцією України визначено головний принцип політики держави в галузі забезпечення прав людини і громадянина: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» [5., СТ. 3].

Одним iз центральних в теорiї i практицi конституційного будівництва, та в розробках різних науковців з конституційного права, є питання про способи закріплення в Основному Законі прав і свобод громадян. Це найважливіший конституційний інститут, який передує іншим конституційним положенням. Не випадково, що він започатковує текст Конституції, “відсуваючи” на задній план загальні положення та принципи, характеристику конституційного устрою тощо. З огляду на міркування Конституція – Основний Закон держави, який закріплює на найвищому законодавчому рівні основні структурні та функціональні характеристики держави. Саме Конституція закріплює загальні положення, що стосуються права й свободи людини і громадянина, при чому в основі такого підходу є те, що усі люди народжуються вільними і вільні у своїй гідності і правах, а природні права і свободи людини є невід’ємними і становлять основу будь-яких інших прав і свобод особи, вони є не вичерпними. Конституція закріплює принцип рівності конституційних прав і свобод громадян України незалежно від походження соціального і майнового стану, посади, статі, раси, національності, мови, релігії, політичних та інших переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Ніхто не повинен користуватися перевагами і пільгами, не встановленими законом, причому здійснення особою своїх прав і свобод не повинно порушувати права і свободи інших осіб. Кожен має право на збереження і захист своєї національної незалежності. Конституція України розподіляє права і свободи на дві групи. Одна з них – це так звані фундаментальні, абсолютні, невід’ємні права, які притаманні людині від народження. Такі права – не даровані державою, а дані їй самою природою. Серед цих прав – право на життя, фізичну і моральну недоторканість, особисту свободу і безпеку, свободу совісті, вільний вираз і поширення думок, а також ряд інших прав і свобод, зафіксованих в міжнародних документах про права людини. Особливе значення має право приватної