Права людини і громадянина: поняття, види, гарантії забезпечення

Зокрема, відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду, як неправосудного, держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдяки безпідставним засудженням.

Суттєвою і принципово новою юридичною гарантією прав та свобод людини є передбачене ст. 63 Конституції України право особи відмовитись давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, що визначені законом і встановлені вироком суду.

Конституція України закріпила право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56).

Головне полягає у тому, щоб Конституція стала основним законом прямої дії, щоб створені нею юридичні передумови справді відбулися, а гарантований нею демократичний порядок захисту прав та свобод не зазнав вихолощення у повсякденному житті.

Спеціального аналізу заслуговує організаційна діяльність державних органів, громадських організацій у забезпеченні, реалізації та охороні прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина. В юридичній літературі дане питання розглядається, однак в цілому воно досліджено недостатньо.

Частково це пояснюється тим, що правова система України перебуває в стані глибокої кризи.

Організаційна діяльність компетентних державних органів та громадських організацій по забезпеченню реалізації вимог правових норм входить до складу юридичних гарантій прав і свобод людини та громадянина; має спеціальну організаційну діяльність державних органів та громадських організацій, спрямовану на максимально повне забезпечення і реалізацію загальних та спеціальних гарантій прав і свобод людини та громадянина.

Навіть за наявності прогресивної і добре відлагодженої правової системи, системи прав і свобод людини реалізації їх може і не відбутися, якщо державними органами, посадовими особам та громадськими організаціями не здійснюватиметься спеціальна організаційна робота по забезпеченню прав та свобод людини і громадянина. Це загальна умова реальності прав та свобод людини і громадянина, всієї системи їх гарантій.

У демократичному, правовому суспільстві значення організаційних гарантій у реалізації прав та свобод громадянина підвищується, подальшого розвитку набувають їх форми та методи. Нині за новою Конституцією України широке коло державних органів, посадових осіб та громадських організацій зобов’язані забезпечувати реалізацію прав людини та громадянина. Зокрема, парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 101).

Гарантом прав і свобод людини і громадянина є Президент У країни (ст. 102). В межах своєї компетенції організаційну діяльність по забезпеченню прав і свобод людини, громадянина, відповідно до Конституції, здійснюють Кабінет Міністрів України (ст. 116 п. 2) ; місцеві держанні адміністрації (ст. 119, п. 2) ; прокуратура (ст. 121) ; Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції; органи місцевого самоврядування та інші.

В Україні діє близько 20 неурядових організацій, діяльність яких пов’язана з правами людини. Серед них – Український центр людини, Україно-Американське бюро захисту людини, Всеукраїнський комітет охорони прав людини, Українська секція міжнародного товариства прав людини та інші. Діяльність цих організацій надзвичайно важлива для забезпечення гарантій прав людини: вони здійснюють правову просвіту, здійснюють експертизу чинного законодавства України на предмет його відповідності міжнародним стандартам з прав людини, готують освітні програми з прав людини для різних спеціальних і професійних груп.

Конституція покликана гарантувати, а не декларувати згадані вище права людини. Значна кількість прав викликана приведенням національного законодавства у відповідність з міжнародними пактами про права людини.

Названі права – нові для українського конституційного законодавства, проте є звичайними для світової практики. Україна зобов’язалась дотримуватись названих прав відповідно до Міжнародних пактів про права людини, Віденських і Паризьких підсумкових документів.

 

 

Таким чином, основні права і свободи людини і громадянина – це невід'ємні права і свободи, які належать особі від народження, є основою правового статусу, закріплені в конституції держави і мають найвищий юридичний захист. Найважливіші та найскладніші взаємовідносини між людьми і взаємозв'язки між державою та індивідом регламентуються в юридичній формі шляхом формулювання саме прав, свобод і обов'язків, які утворюють у своїй єдності основи правового статусу індивіда, що є однією з найважливіших не тільки правових, а й політичних категорій. Найістотнішими ознаками прав і свобод людини і громадянина є: природність, невід’ємність від особи, рівність, соціальна обґрунтованість, відповідність міжнародним стандартам, гарантованість державою. Історичний розвиток концепції прав і свобод людини включає в себе три покоління: негативних, позитивних та колективних прав. Проблема забезпечення прав i свобод особи, надання їм реального характеру належить не лише до розряду практичних. В сучасних умовах побудови правової держави i розвитку громадянського суспільства важливим є створення цiлiсної наукової концепцiї забезпечення прав i свобод особи, яка включатиме широке коло теоретичних положень стосовно поняття сутi i змісту забезпечення прав i свобод, структури i механiзму його функціонування. У забезпеченні конституційних прав і свобод велику роль відіграють органи місцевого самоврядування. Дійсне «середовище проживання» для прав людини є можливим при демократії, демократичній правовій державі. Демократія, правова держава та права людини є невіддільними одне від одного. Правова держава – гарантія реальності прав людини у плані її захисту від порушень з боку апарату влади, а права людини – головна умова та ознака демократії, гуманістичний, людський вимір правової державності.

З рухом часу все більшу увагу суспільство приділяє розвитку такої важливої галузі як Конституційне право, але зокрема суспільство цікавить правовий стан людини у суспільстві та державі. Постає постійно актуальне запитання: „ Людина для держави, або Держава для людини? ”

Колись видатний державний діяч Сполучених Штатів Америки проголосив відомий вислів: „ Не питайте, що держава може зробити для Вас, але задумайтесь, чи можете Ви щось зробити для держави... ”

Насправді, кожен з нас є часткою держави, кожен покладає свої сили для побудови такої держави, про яку мріємо. Але неможливо будувати без конкретних правил побудови.

На мою думку, такими правилами і є Конституція держави – її основний закон, та визнані Світовим суспільством пакти та договори, що певною мірою регулюють всі важливі галузі суспільних відносин. А Конституційні права, свободи та обов’язки громадянина та людини несумлінно можна зарахувати як найважливіша частина Конституційного права.

З кожним днем росте кількість правозахисних організацій, як у межах держави так і у Світовому масштабі. Відомі політичні діячи намагаються якомога більше часу приділяти питанню захисту прав людини. А про що ще повинні піклуватись політики? Звісно, про те щоб мати таки своїх виборців.

Але від політики до теорії. Навіть теорія держави та права наголошує, що неможливо збудувати правової держави у суспільстві з розвиненим правовим нігілізмом. А повагу до законів у суспільства може спровокувати тільки турбота цих самих законів про людину та громадянина.

 

 

Алексеев С. С., и др. Теория государства и права. М., 1998. -с. 155.

Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 р.). – К., 1996. – 24 с.

Загальноукраїнська декларація основних прав і свобод людини та громадянина. Проект // Віче. – 1993. – № 7.

Колодій А. М. Принципи права України / А. М. Колодій. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.

Конституція України від 28 червня 1996 р. – К., 1996.

Конституційне право України: Підручник / За ред.. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. – К. : Ін Юре, 2002. – 544с

Конституционное (государственное) право зарубежных стран [Текст]: учебн. для студ. юрид. вузов и факультетов. – в 4-х томах. Том 3 / Отв. ред. Б. А. Страшун. – М. : БЕК, 1997. – 764 с.

Копєйчиков В. В»Правознавство: навч. пос. «. -К. : «Юрінком Інтер», 2004. – 480c.

Кушніренко О. Г., Слинько Т. М. Права і свободи людини та громадянина: Навчальний посібник / О. Г. Кушніренко, Т. М. Слинько. – Х. : Факт, 2001. – 440 с.

Лисенкова С. Л. «Теорія держави і права: підручник»- К. : «Юрінком Інтер», 2005 – 448 с.

Международная защита прав и свобод человека: сб. документов. – М. : Юрид. лит., 1993

Оніщенко Н. М. Соціальний вимір правової системи: реалії та перспективи / Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко; Під. ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : Юридична думка, 2011. – 176 с.

Погорілко В. Ф. Конституційне право України: Навч. Видання. – Київ. – Наукова думка, 2003. – С. 733.

Рабінович П. М. «Основи загальної теорії права та держави: навч. пос. – 6-е вид». – X. : «Консум», 2001. – 160 с.

Розенфельд Ю. Н. // Права Людини і правова держава., За ред. Проф. М. І. Панова. – Харків: Нац. Юрид. Академ. України., 1998. -120 с.

Селіванов В. Приватно-правові засади концепції державної політики захисту прав і свобод людини в Україні Право України 1997 № 10, № 11

Скакун. О. Ф. «Теорія держави і права (Енциклопедичний курс) : підручник» ─Х. : «Еспада», 2006. ─ 776 с

Хальота А. Класифікація конституційних особистих прав і свобод людини і громадянина // Вісн. Акад. правових наук України. – 2001. – №8.

Цвік М. В. «Загальна теорія держави і права»-Х. : «Право», 2002. – 432с.