Предмет і метод економічної теорії

• традиційне суспільство;
• перехідне суспільство;
• стадія зрушення;
• стадія зрілості;
• стадія високого рівня масового споживання.

 Інший американський вчений Л.Г.Морган виділяв три етапи в розвитку людської історії:

• епоха дикості (мисливське господарство);
• епоха варварства (скотарство);
• епоха цивілізації.

Епоха        цивілізації,        у        свою        чергу,        класифікується        поетапно        у горизонтальному і вертикальному аспектах .

Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди.

Вертикальний аспект відбиває розвиток цивілізації у широкому розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого — вищого. Йому притаманна логіка всесвітнього суспільно-історичного прогресу людства.

Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого відбувається завдяки глибинним якісним змінам у продуктивних силах суспільства, зростанню продуктивності праці, підвищенню культури людини.

Сучасна  економічна  наука  (Дж.  Гелбрейт,  А.  Арон  та  ін.),  використовуючи  критерій

“ступінь індустріального розвитку суспільства”, виділяє три стадії індустріальної цивілізації:

• доіндустріальне (аграрне) суспільство;
• індустріальне суспільство;
• постіндустріальне суспільство.

У доіндустріальному суспільстві переважають сільське господарство і ручна праця. Воно існувало до кінця XVII ст., тобто до періоду розгортання промислової революції.

В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво.

Постіндустріальне суспільство — це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок якій поклала науково-технічна революція, що розгорнулася у другій половині XX ст. і поступово  переросла  в  сучасну  інформаційно-інтелектуальну  революцію.  У постіндустріальному суспільстві домінують наука, принципово нові види техніки і технологій, інформатика, комп’ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер економіки й управління. В суспільному виробництві на перший план висуваються інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг (освіта, охорона здоров’я, культура, виробництво духовних благ тощо). Внаслідок цих революційних науково-технічних перетворень формується працівник нового типу, посилюється творчий характер його праці і набувають дедалі більшої ваги потреби творчої саморегуляції особистості.

Бурхливий розвиток інформаційно-інтелектуальних технологій, комп’ютеризації, космонавтики посилили зв’язки людини з космосом, що згідно з концепцією В.І. Вернадського про         ноосферу  дозволяє         зробити        висновок,         що        сучасне         суспільство стоїть на порозі зародження нової ноосферно-космічної цивілізації, яка буде визначати економічне, науково-технічне і культурне обличчя людства у XXI ст.

Для постіндустріального суспільства характерним є, також поглиблення міжнародного поділу праці, посилення взаємозв’язків та взаємодії національних економік. Значного розвитку набуває світовий ринок товарів, капіталів, робочої сили, посилюється роль загальнолюдських інтересів та цінностей. Всі ці об’єктивні процеси зумовлюють переростання локальних форм цивілізації в глобальні, вони охоплюють все більше країн та все більше впливають на життя народів усього світу.

Цивілізаційна концепція розвитку суспільства дає змогу визначити історичне місце і нашої країни, її знаходження на індустріальній стадії та перспективи переходу до постіндустріальної стадії. Для цього необхідно створення соціально-ринкової економіки поєднувати з розробкою та використанням високоефективних технологій, структурною перебудовою економіки, впровадженням нових форм організації та управління виробництвом, всебічним розвитком науки, освіти, культури.

Визначаючи переваги цивілізаційного підходу, разом з цим слід зазначити, що надмірне

 

акцентування ним уваги на формуванні “єдиної світової цивілізації” є потенційно небезпечним у плані  можливості  розмивання  та  ігнорування  специфічності  економічного  і  соціально- культурного розвитку різних країн і народів, втрати ними їхньої самобутності й унікальності.

Тому процес формування єдиного світового цивілізаційного простору нерідко відбувається в суперечливій формі — від різнобічної співпраці та партнерства до протистояння і локальних міжцивілізаційних конфліктів.

 

 

Система як загальнонаукове поняття — це сукупність взаємопов’язаних і розміщених у належному порядку елементів певного цілісного утворення. Кожній системі притаманні такі властивості: цілісність, упорядкованість, стійкість, саморух та загальна мета.

Економіка  будь-якої  країни  функціонує  як  багатовимірна  система,  що  складається  з великої кількості різних взаємопов’язаних та взаємозалежних компонентів, які розвиваються відповідно до спільних для всієї системи законів.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення економічної системи, а саме:

• як  сукупності  відносин  між  людьми,  що  складаються  з  приводу  виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ;
• як сукупності людей, об’єднаних спільними економічними інтересами;
• як історично визначеного способу виробництва;
• як  особливим чином  упорядкованої системи  зв’язків між виробниками  та споживачами матеріальних і нематеріальних благ;
• як сукупності всіх економічних процесів, що функціонують у суспільстві на основі притаманних йому відносин власності та організаційно-правових норм, тощо.

З нашого погляду, найзагальнішим є таке визначення економічної системи. Економічна система — це сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету.

Відомий американський економіст П. Самуельсон визначає будь-яку економічну систему, незалежно від її соціально-економічної форми, як таку, що має відповідати на три запитання: що? як? для кого?

Економічна система має забезпечувати не лише теоретичну відповідь на ці запитання, а й

реальні економічні дії, бо кожна з існуючих систем не здатна запобігти альтернативному вибору в умовах обмежених природних ресурсів і виробничих можливостей.

Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів.