Предмет і метод економічної теорії

Таким  чином,  сприймаючи  видимість  відношення  людини  до  речі,  власність  завжди виражає зв’язок: відношення “власника” до “невласника”.

Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин:

—відносини з приводу привласнення об’єктів власності;

—         відносини   з   приводу   економічних   форм   реалізації   об'єктів   власності   (тобто одержання від них доходу);

—відносини з приводу господарського використання об’єктів власності.

Власник може сам використовувати свій об’єкт власності в господарських цілях. У такому випадку він одночасно виступає у двох іпостасях (особах): як власник і як суб’єкт господарювання. Нині, коли виробництво надзвичайно ускладнилось і набуло значного суспільного характеру, головною особою господарського життя стає не власник, а суб’єкт, який використовує  для  виробництва  чужу  власність  на  правах  оренди,  лізингу,  концесії,  кредиту. Таким чином, з’являється два суб’єкти: суб’єкт-власник і суб’єкт господарювання, які розподіляють повноваження та функції.

Відносини власності виявляються через суб’єкти та об’єкти власності.

Об’єкти власності — це все те, що можна привласнити чи відчужити:

—засоби виробництва в усіх галузях народного господарства;

—      нерухомість  (будинки  і  споруди,  відокремлені  водні  об’єкти,  багаторічні насадження тощо);

—природні ресурси (земля, її надра, ліси, води тощо);

—предмети особистого споживання та домашнього вжитку;

—гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них;

—        інтелектуальна власність, тобто духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси та продукти (твори літератури і мистецтва, досягнення науки і техніки, відкриття, винаходи, ноу-хау, інформація, комп’ютерні програми, технології тощо);

—культурні та історичні цінності;

—робоча сила.

Суб’єкти власності — це персоніфіковані носії відносин власності:

—       окрема особа (індивідуум) — людина як носій майнових і немайнових прав та обов’язків;

—       юридичні особи — організації, підприємства, установи, об’єднання осіб усіх організаційно-правових форм;

 

—         держава в особі органів державного управління, муніципалітети (органи місцевого управління та самоврядування);

—декілька держав або всі держави планети.

Власність має і правовий аспект, виступаючи як юридична категорія. Юридичний аспект власності реалізується через право власності.

Право          власності          —          це          сукупність          узаконених          державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об’єктів власності.

Завдяки цьому економічні відносини власності набувають характеру правовідносин, тобто відносин, учасники яких виступають як носії певних юридичних прав і обов’язків.

Правовласностівизначаєтьсящезчасівримськогоправатрьомаосновними

правочинностями — володіння, користування і розпорядження. Це так звана тріада власності .

Відповідно, повна реалізація прав власності можлива лише за наявності і взаємозв’язку відносин володіння, користування й розпорядження. Суб’єкти, які тимчасово отримують право на володіння і користування чужою власністю (наприклад, орендар) без права на розпорядження, не є повними власниками.

У сучасній економічній науці й господарській практиці розвинутих країн  застосовується ширша і більш деталізована система прав власності. Так, англійським юристом представником інституціоналізму  А.  Оноре  запропонована  система  прав  власності,  яка  складається  з  11 елементів.

1.Право володіння.

2.Право користування.

3.Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).

4.Право на дохід (право на володіння результатами використання благ).

5.        Право суверена на капітальну вартість (право на використання, відчуження, зміну чи знищення блага).

6.       Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження в навколишньому середовищі).

7.Право на передачу благ у спадок.

8.Право на безстроковість володіння благом.

9.Заборона на використання шкідливим способом.

10.      Право           на           відповідальність           (можливість           стягнення           блага на сплату боргу).

11.      “Зворотний”          характер          прав          власності,          тобто          повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення терміну угоди або достроково у випадку порушення її умов тощо.

Така деталізація юридичних прав власності має не самодостатній характер, а має на меті гарантувати суб’єкту необхідні й достатні права для прийняття оптимальних економічних рішень.

Отже, між власністю як економічною і як юридичною категоріями є тісний взаємозв’язок. Власністьякекономічнакатегоріявиражаєвідносиниміжлюдьмизприводу

привласнення об’єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів.

Власність як юридична категорія відображає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користування й розпорядження об’єктами власності через систему юридичних законів і норм.

Таким чином, власність характеризує діалектичний взаємозв’язок економічних та юридичних відносин, у якому економічні відносини власності є первинними, базисними, а юридичні — вторинними, похідними, оскільки зумовлюються економічними відносинами.

Найскладнішою проблемою економічної науки є проблема форм власності. Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонтально- структурний.

Вертикально-історичний підхід визначає історичні форми власності, які зароджуються у

процесі