Предмет і метод економічної теорії

По-друге, в процесі виробництва між людьми виникають виробничі відносини, соціально- економічний зміст яких визначається формою власності на засоби виробництва.

По-третє, суспільне виробництво має безперервний характер, тобто воно постійно повторюється, відновлюється. Суспільство не може припинити виробляти, оскільки не може перестати споживати. А будь-який процес виробництва, що розглядається в неперервному потоці його відновлення, є в той же час процесом відтворення. Відтворювальний аспект суспільного виробництва включає чотири стадії (фази) щодо створеного суспільного продукту: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання.

По-четверте, суспільне виробництво є важливою складовою тієї чи іншої соціально- економічної системи, яка функціонує і розвивається на основі властивих їй об’єктивних економічних законів.

Найважливішими елементами процесу виробництва у будь-якому суспільстві є праця, предмети праці, засоби праці. Праця — свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою задоволення потреб. Праця виступає як процес функціонування робочої сили. Робоча сила — це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці. Іншими словами, робоча сила — це здатність до праці, а праця є процесом функціонування робочої сили. Предмети праці — всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту. Засоби праці — це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці. Сукупність предметів і засобів праці складають засоби виробництва, які є одним з елементів продуктивних сил.

Оскільки результатом процесу суспільного виробництва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то структурно воно поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріальне виробництво .

Суспільне  виробництво  має  і  галузеву  структуру.  У  нематеріальному  виробництві особливе місце належить духовному виробництву: праця художника, скульптора, письменника, кінорежисера, фотографа тощо. Результатом їхньої праці, як і в матеріальному виробництві, є створення матеріалізованих благ — книг, картин, скульптур, кінострічок, фотографій. Але все ж таки духовне виробництво відносять до нематеріального виробництва, оскільки головним у ньому є не матеріальна частина створення речі, а її естетична ціннісність, глибина духовного відображення реального світу через талант людини.

Продукт сфери нематеріального виробництва набуває форми “товару-послуги”, яка має ряд характерних ознак, що відрізняють її від продукту сфери матеріального виробництва:

-  сутність послуги, як правило, полягає не в матеріально-речовій формі, а в корисному ефекті певної трудової діяльності;

-  процес  виробництва  послуги  збігається  з  моментом  її  споживання  в  часі  й  просторі

 

(послуга лікаря, вчителя, музиканта, тренера, перукаря тощо);

- послуга, як правило, не може накопичуватись і транспортуватися.

Між сферами матеріального та нематеріального виробництва існує тісний взаємозв’язок та взаємодія. Сфера матеріального виробництва створює матеріально-технічну базу для функціонування як самої себе, так і сфери нематеріального виробництва. У свою чергу сфера нематеріального виробництва задовольняє потреби людей в освіті, лікуванні, спорті, туризмі, культурному, естетичному, моральному розвитку, тим самим створює умови для нормального відтворення всіх працівників, у тому числі і сфери матеріального виробництва. Підвищення загальноосвітнього, кваліфікаційного і культурного рівнів працівників сфери матеріального виробництва, розвиток охорони здоров’я, спорту, туризму, поліпшення житлових умов, повноцінний  відпочинок  значною  мірою  впливають  на  якість  і  продуктивність  їх  праці. Розрахунки спеціалістів, зроблені на основі даних багатьох країн, свідчать, що співвідношення обсягу витрат на освіту й економічного ефекту від цього становить 1 : 4, а щодо витрат на науку

— 1 : 10.

У сучасних умовах значення сфери нематеріального виробництва і послуг значно підвищується, його зростання стає закономірністю соціально-економічного розвитку всіх країн, особливо розвинутих цивілізованих держав.

Спираючись на досягнення науково-технічного прогресу, ці країни досягли значного збільшення обсягів виробництва продукції за менших витрат матеріальних та трудових ресурсів. Це  дало  їм  змогу  спрямувати  відносно  більшу частину коштів  на  розвиток  галузей нематеріального виробництва, яка розвивається швидше, ніж сфера матеріального виробництва.

Сьогодні у сфері нематеріального виробництва та послуг розвинутих країн зайнято понад

55 % працездатного населення й виробляється від 60 до 70 % валового національного продукту. Це свідчення високого рівня життя людей та зміни пріоритетів у задоволенні їхніх потреб.

 

2. Основні фактори та ресурси суспільного виробництва

 

Дляздійсненняпроцесувиробництванеобхідніпевніумови—

факторивиробництва.Факторивиробництва—цевсінеобхідніелементи,які

використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ. В економічній науці поряд з

поняттям “фактори виробництва” використовується і така категорія як “ресурси виробництва”. Вони становлять сукупність природних, капітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані в процесі виробництва. Фактори виробництва, на відміну від ресурсів, це вже реально використані в процесі виробництва ресурси. Інакше кажучи, фактори виробництва — це “працюючі