Предмет і метод економічної теорії

Підприємницькі здібності — особливий, специфічний фактор виробництва, що характеризує діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. Специфіка цього фактора полягає в особливому типі поведінки суб’єкта господарювання, якому притаманні ініціатива, новаторство, гнучкість, певний ступінь ризику та відповідальності. Підприємницькі здібності керівника забезпечують розвиток та вдосконалення виробництва, його постійне оновлення, створення інноваційного середовища, зміну традиційних стереотипів в управлінні процесом виробництва та відкривають дорогу новому. Підприємницька діяльність за своєю значущістю та результативністю прирівнюється до витрат інтелектуального капіталу.

Зазначаючи роль і значення вищенаведених факторів виробництва, потрібно зауважити, що вони переплітаються і взаємодіють один з одним. Жоден з них сам по собі не спроможний виробити  продукт  і  принести  дохід.  Відсутність  хоча  б  одного  з  них  може  призвести  до руйнування системи і зробити неможливим сам виробничий процес.

Крім  того,  факторам  виробництва  властива  взаємозамінність,  котра  обумовлена специфікою споживчих властивостей і конструктивними особливостями продукту, що виробляється, а також обмеженістю того чи іншого виду ресурсу.

Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва максимально можливим обсягом   продукції,   що   виробляється   за   допомогою   цього   набору  факторів,   характеризує виробничу функцію.

Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що відображає залежність між сукупними витратами факторів виробництва, з одного боку, і максимальним обсягом випуску продукції — з іншого. Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею і капіталом) записується такою формулою:

Q = f ( L ,  К ) ,

де Q — обсяг випуску продукції; L — затрати праці; К — затрати капіталу; f — функція.

 

Якщо  врахувати  весь  набір  факторів  виробництва  (працю,  капітал,  матеріали  та  інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд:

Q = f ( L ,  К , С , …  Х п   ) ,

 

де С — витрати матеріалів; Х п  — витрати інших факторів.

Виробнича  функція  вказує  на  існування  альтернативних  можливостей,  за  яких  різне

поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції.

 

3. Економічний вибір та ефективність виробництва. Крива виробничих можливостей

 

На основі виробничих ресурсів обчислюється виробничий потенціал суспільства, галузі чи окремого підприємства.

Виробничий потенціал суспільства являє собою сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості. Він характеризує  максимально  можливий  обсяг  виробництва  продукції  за  умови  повного використання робочої сили, підприємницького ресурсу, капіталу і землі. Нині особливе місце у виробничому потенціалі суспільства посідають природні ресурси — розвідані та освоєні природні багатства (сільськогосподарські угіддя, корисні копалини, вода тощо).

У  самій  серцевині виробничого потенціалу лежить  факт  обмеженості  ресурсів. Економісти досліджують способи, за допомогою яких продукти виробляються і споживаються, бо люди хочуть споживати значно більше, ніж економіка може виробити. Однак блага обмежені, тоді як   потреби   здаються   безмежними.   Фундаментальним   принципом   політичної   економії   є безперечна істина, яку називають законом обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання.

Оскільки ресурси обмежені, то необхідно дослідити: як суспільство вибирає для виробництва набір матеріальних благ і послуг; як різні продукти виробляються; хто має споживати продукти, які суспільство виробляє.

Межа виробничих можливостей і проблеми економічного вибору. Якщо ресурси землі, робочої  сили  і  капіталу  обмежені,  то  це  означає,  що  в  усякій  даний  момент  існує  межа виробничих можливостей, виробничого потенціалу суспільства. У певний момент часу країна може виробляти лише певну кількість зерна, хліба, телевізорів, верстатів, палива. Якщо ми хочемо збільшити кількість одного продукту, то це можливо лише за рахунок зменшення виробництва іншого продукту. П. Самуельсон називає цю обмеженість виробничого потенціалу країни межею виробничих можливостей. Межа виробничих можливостей відбиває максимальні кількості продуктів і послуг, які можуть одночасно вироблятися за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються.

Розглянемо цей аспект проблеми на такому прикладі. Економіка виробляє два великих і протилежних за функціональним призначенням типи продуктів: споживчі блага (СБ) та інвестиційні ресурси (ІР). Припустимо, наша економіка витрачає всі ресурси на виробництво споживчих благ. Але існує деяка максимальна кількість споживчих благ, що їх можна виробляти протягом року. Наприклад, 5 млрд. одиниць різноманітних споживчих благ (їжа, взуття, телевізори, легкові автомобілі, квартири тощо) — максимальна кількість, що їх може виробити економіка країни за існуючих технологій і ресурсів.

Припустимо далі, що, навпаки, всі ресурси витрачаються на виробництво інвестиційних ресурсів

— машин, верстатів, споруд тощо. Знову ж таки, через обмеженість ресурсів економіка здатна виробити обмежену кількість інвестиційних ресурсів, наприклад, 15 млн. одиниць різних засобів виробництва, якщо не виробляти споживчі блага.

Це — дві крайні можливості. Інші можливі варіанти розглянуто в табл. 3.1.

Таблиця 3.1. Проблеми економічного вибору

Альтернативні можливості виробництва

 

Можли востіСпожи

вчіблага, млрд.. од.Інвести

ційніресурси, млн.. од.

А015

 

 

В114

С212

D39

E45

F50

 

Комбінація