Предмет курсу «Основи римського приватного права»

 

З найдавкiших часiв люди в процесi своєї життєдiяльностi вступають мiж собою в певнi суспiльнi вiдносини, бiльшiсть яких регулюється нормами права, i тому вiдповiдно називаються правовими вiдносинами. Значна частина правових вiдносин виникає з приводу створення, набуття, вiдчуження, використання, передачi рiзноманiтного майна тощо. Це майновi вiдносини, якi за змiстом неоднорiднi, i тому регулюються за сучасних умов рiзними галузями права.

В основному майновi вiдносини складаються мiж людьми, що не залежать один вiд одного, тобто мiж рiвними сторонами. Жодна з них не може примушувати iншу до певної поведiнки; вони автономнi, не пiдпорядкованi одна однiй i виступають в оборотi як самостiйнi i рiвнi мiж собою. В сучаснiй науцi цивiльного права цей» спосiб регулювання майнових вiдносин називають методом юридичної рiвностi сторiн. Якщо майновi вiдносний виникають мiж такими рiвними сторонами, вони регулюються нормами цивiльного права.

Отже, поняття сучасного цивiльного права можна визначити як сукупнiсть правових норм, що регулюють майновi вiдносини мiж учасниками обороту методом юридичної рiвностi сторiн. Сучасне цивiльне право регулює також деякi особистi немайновi вiдносини.

Майновi вiдносини iншого виду (основанi на адмiнiстративному пiдпорядкуваннi Однiєї сторони iншiй, фiнансовi, бюджетнi, сiмейнi, трудовi, земельнi тощо) цивiльним правом не регулюються.

Майновi вiдносини, що складаються в сферi матерiального виробництва i наступного обороту товарiв, транспортування вантажiв, будiвництва рiзноманiтних споруд та їх ремонту, побутового обслуговування населення тощо, регулюються цивiльним правом i називаються цивiльно-правовими.

Воно є юридичною основою матерiального забезпечення життєдiяльностi людей. Саме цим пояснюється пильна увага юристiв до цивiльного права з найдавнiших часiв i до наших днiв. Цивiльне право У Стародавньому Римi складалося з трьох систем: jus civile. -цивiльне право; jus gentium-право народiв; jus practorium-преторське право. Цi три системи в сукупностi складами римське цивiльне право.

Цивiльне право Стародавнього Риму – споконвiчне, сугубо нацiональне i найдавнiше право, що регулювало майновi вiдносини винятково мiж римськими громадянами. Воно вiдзначалося нацiональною обмеженiстю, обтяжливим формалiзмом, стiйким консерватизмом. Римська держава на той час являла собою мiсто-державу Рим, i дiя цивiльного права обмежувалася територiєю Риму, що надавало йому замкнутого характеру. Основним джерелом були Закони XII таблиць, прийнятi ще в перiод становлення республiки (451-450 рр. до н. е.). оскiльки римляни вели жваву торгiвлю зi своїми сусiдами. Прийшлося визнати основнi цивiльнi права i за неримлянами, що проживали навколо Риму, за так званими перегрiнами.

Саме в цей перiод (III-1 ст. до н. е.) Рим розпочав завойовницькi вiйни проти сусiднiх народiв, що призвело до пiдкорення всього Апеннiнського пiвострова, а потiм i Середземномор'я. Мiсто-держава поступово перетворилося на величезну державу. Пiдкоренi Римом народи мали високий рiвень культури, в тому числi i правової, яка виявляла зворотний вплив i на римське цивiльне право. Дiловi (передусiм торговельнi) вiдносини римлян з перегрiнами зумовили необхiднiсть введення посади претора для перегрiнiв. Його обов'язком було розв'язання цивiльних спорiв, що виникали як мiж самими перегрiнами, так i перегрiнами i римськими громадянами. В практичнiй дiяльностi перегрiнський претор спирався на мiсцеве право перегрiнiв, тобто пiдкорених сусiднiх народiв, яке нерiдко перевершувало римське цивiльне право, використовуючи в своїх едиктах досягнення правової культури цих народiв. Так виникла ще одна система римського приватного права – право народiв як рiзновид римського цивiльного права.

Одночасно з розвитком цивiльного права i права народiв виникла ще одна система римського цивiльного права-преторське право, що склалося в результатi практичної дiяльностi преторiв i деяких iниих магiстратiв. Преторське право регулювало майновi вiдносини як мiж римськими громадянами, так i перегрiнами але застосовувалося в разi нездатностi регулювання нових вiдносин нормами цивiльного правах та права народiв.

Воно насамперед чутливiше i повнiше вiдображало найновiщi соцiально-економiчнi змiни, що сталися в римському рабовласницькому суспiльствi. преторське право – засіб захисту прав та iнтересiв рабовласникiв.

Всi три системи в сукупностi складали римське цивiльне право однак прiоритет належав преторському праву як наймобiльнiшому та динамiчнiшому. Врештi-решт зазначенi системи зблизились настiльки, що втратили свої вiдмiнностi. На їх основi було вироблено єдине поняття-JUS privatum -римське приватне право (рис. 1)

В перiод становлення республiки римська правова система складалася з двох галузей – права приватного i права публiчного jus publicum. Давньоримський юрист Ульпiан (бл. 170-228 рр.) так визначив цi поняття: <Публiчне право, яке. (стосується) стану Римської держави, приватне, що (стосується) вигоди окремих осiб Ульпiан пояснював, що слiд розрiзняти вигоду громадську i вигоду Приватних осiб. Якщо йдеться про державний iнтерес, правовий статус держави чи її органiв або окремих посадових осiб, регулювання вiдносин, якi мають суспiльний iнтерес, то це галузь публiчного права. Якщо ж мова йде про iнтерес окремих приватних осiб, майновi вiдносини мiж ними, їх правовий статус в зв'язку з цим, – це сфера приватного права.

Подiл права на приватне i публiчне було сприйнято пiзнiше правовими системами. В багатьох країнах з розвиненою ринковою економiкою воно зберiгається до нашого часу. Ця обставина зумовлює необхiднiсть повнiшої характеристики такого подiлу.

Сучасне поняття приватного права включає в себе такi галузi: цивiльне право, торговельне право i сiмейне право (в правових системах, якi визнають зазначенi галузi права). Римська правова система не знала ще нi торговельного права, нi сiмейного як самостiйних галузей. Тому приватне право i цивiльне