Предмет курсу «Основи римського приватного права»

Римська правова термiнологiя, особливо цивiлiстична, в багатьох випадках зберегла своє значення i в практичному, i в науковому оборотi, вона є iнтернацiональною. Термiни <реституцiя>, <вiндикацiя>, <негаторний позов>, <делiкт>, <легат>, <новацiя>, <субститут>, <оферт>, <акцепт> тощо давно стали загальновживаним в нацiональному i в мiжнародному життi.

Вiльне володiння загальновизнаними афоризмами, висловлюваннями, термiнами не тiльки свiдчить про високу правову кульТУРУ. а й значно полегшує спiлкування юристiв рiзних країн. Це один з аргументiв на користь вивчення римського приватного права.

Внаслiдок переходу України до ринкової економiки, свободи пiдприємницької дiяльностi значення приватного права зростає Студенти юридичних вузiв України вивчають римське приватне право передусiм з метою пiзнавальною, для засвоєння загальної iсторiї права, теорiї права, iсторiї полiтичних i правових вчень. До того ж зараз вивчення цього предмета набуває додаткового практичного значення, пов'язаного з бурхливим розвитком торговельного, економiчного, науково-технiчного та iнших видiв мiжнародного спiвробiтництва, вимагав вiд наших юристiв грунтовний знань в галузi правових систем зарубiжних країн.

 

 

Насамперед звернемося до деяких правових понять: iнститут права (iнститут правовий) – роздiл галузi права, регулюючий невелике коло однорiдних суспiльних вiдносин (наприклад, право власностi, – зобов'язальне право, право спадкування) ; iнститути права, що регулюють однорiднi суспiльнi вiдносини, об'єднанi загальними ознаками, складають галузь права (цивiльне право, кримiнальне право, конституцiйне право тощо) ; галузi права, якi в сукупностi складають систему права (право України, право Францiї). Правова система Стародавнього Риму мала розгалужену та рiзноманiтну значенням мережу джерел права. В одному випадку це матерiальнi умови, з яких народжується право, грунт, на якому воно

проростає в другому – рiзноманiтиi умови, що впливають на змiст права; в третьому-форми, в яких воно реалiзується, виникає i живе; вештi-решт це й пам'ятки правової культури, звiдки дiстаємоо знання про iснування в тi чи iншi часи вiдповiдного права, вiдомостi про змiст тощо.

Давньо-римськi юристи по-своєму пояснювали походження права його характер, змiст та iн. їхнi мiркування були зумовленi рабовласницьким способом виробництва. Вiдомий давньоримський iсторик Тiт Лiвiй (59 р. до н. е-17 р. й. е.) назвав Закони 12 таблиць fons omnis publici privatque jurus- витоком всього публiчного приватного права, особливо не вникаючи в те, що За ХII таблиць-продукт певного суспiльного розвитку, вира чиєїсь волii та iнтересiв. Вiдомий давньоримський юрист Ульпiан зазначав що право (jus) походить вiд правосуддя (justitia). Iнший юрист Цельс визначив право як 'науку про добро i справедливiсть – jus est ars bono et aequi (Д. 1. 1. 1). He можна погодитися з мiркуваннями видатного давньоримського юриста Папiнiана, який стверджував, що цивiльне право походить вiд законiв, плебiсцитiв сенатус-консультiв, декретiв принцепсiв, думок мудрецiв. Проте вони е лише формами утворення права, формами його вираження, тобто наслiдком права, а не навпаки.

Римське приватне право просякнуто iдеєю, що рабство справедливе, воно є природним станом невiльної людини, а раб-це тiльки рiч. Справжня суть римського права – в захистi вищої несправедливостi – рабства. Це його нарiжний камiнь. Ульпiан зазначав: <... з точки зору приватного права раби вважаються нiчим. Давньоримський юрист II ст. Гай писав, що <... наше становище може стати кращим за допомогою раба, але не може стати гiршим> (Д. 50. 17. 133). За римським приватним правом, вищий правовий подiл суб'єктiв полягає в тому, що всi люди або вiльнi, або раби, а раби є речами.

 

 

Соцiально-економiчним грунтом виникнення i змiсту римського приватного права був рабовласницький спосiб виробництва, що зумовлював волю рабовласникiв. 'В об'єктивованiй формi така воля виражалася в працi. Це. стверджується висловлюваннями давньоримських юристiв: <Те, що вирiшив принцепс, має силу закону>, <нема сумнiву, що сенат може творити право> (Ульпiан-Д) ; <будь-який закон є думка (винахiд) i дар бога> (Марцiан-Д. 1. 3. 2). Право зумовлене економiчним ладом суспiльства, його соцiальною структурою, полiтичними вiдносинами. Воно пiддається впливу iсторичних традицiй, пануючої iдеологiї тощо.

В рабовласницькiй i феодальнiй формацiях право вiдкрито закрiплює становi привiлеї, позаекономiчний примус, використовує найжорсткiшi санкцiї для охорони економiчного i полiтичного всевладдя пануючого стану. З встановленням буржуазного ладу значення i характер права рiзко змiнюються. Вiдносини капiталiстичного виробництва та обмiну вимагають розвинених правових систем, вiдображення в них демократичних принципiв, економiчних методiв примусу, широких можливостей привласнення, чужої неоплаченої працi, охорони приватної власностi i пiдприємництва. Однак спрямованiсть права залишається такою самою – захист iнтересiв можновладцiв.

Проте воля i сенату, i принцепсу-не безумовна, вона зумовлена умовами способу виробництва, що панує в тiй чи iншiй формацiї, на тiй чи iншiй стадiї її розвитку. Iншими словами, право – продукт подiлу суспiльства на вiдповiднi стани. В ньому вiдбивєється воля пануючого стану, спрямована на захист свого панування, своїх iнтересiв, але вона (воля) зумовлюється економiчним ладом, способом виробництва. Залежнiсть права вiд економiки можна спостерiгати в будь-якiй формацiї. Рабовласницький спосiб виробництва засобами права закрiплював за рабовласником все, вироблене рабом. Проте розвиток продуктивних сил стримувався незацiкавленiстю раба в пiдвищеннi продуктивностi працi, бо все, вироблену ним, привласнювалось його-володарем. Отже, право стримувало. розвиток продуктивних сил. На змiну