Предмет політології

•   державний захист населення від зниження життєвого рівня (так вважають 77,3% громадян);

•   забезпечення суспільного порядку (74,3%);

•   досягнення стабільності в державі й суспільстві (72,2%);

•    екологічна безпека населення (71,3%);

•     дотримання чинного законодавства і забезпечення верховенства права (69,9%);

•     реальна гарантія прав і свобод громадян (61,2%) тощо.

На основі досліджень, здійснених в Україні останніми роками можна визначити й риси очікуваної політики, які існують на рівні масової суспільної свідомості. Це передусім прозорість, передбачуваність, орієнтація на цілі суспільства (насамперед подолання економічної стагнації, стабілізація економіки, забезпечення порядку і законності), не корумпо-ваність, діяльність відповідно до закону, захист прав громадян на свободу слова, вільне волевиявлення думок, суджень, поглядів. На рівні масової суспільної свідомості помітна тенденція переорієнтації політики «демократизації», що було характерно наприкінці 80-х — на початку 90-х років минулого століття, на політику розвитку цінностей.

По-друге, важливим завданням комунікаційного впливу всіх, без винятку, центрів прийняття державно-управлінських рішень має стати поширення та розповсюдження соціально важливої інформації. Оскільки в сучасних умовах політичне життя набуває щоразу більш «усуспільненого» характеру, політичні комунікації не можуть здійснюватися на рівні лише приватно-політичних інтересів суб'єктів політичного процесу. Вони повинні в тією чи іншою мірою задовольняти суспільні інтереси, спрямовуватись на учасників політичного процесу, яким належить робити свідомий політичний вибір. Через одні лише засоби політичної пропаганди, до чого переважно вдаються учасники політичного процесу в сучасній Україні, реалізувати ці завдання неможливо.

По-третє, для досягнення результативності здійснюваної політичної комунікації, необхідна дієва система постійного зв'язку між центрами прийняття державно-управлінських рішень та авторитетними, впливовими структурами громадянського суспільства, внаслідок чого стане реальною підтримка останніми державно-управлінських рішень, які готує і приймає Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів України. Через стимулювання широкого громадського обговорення, відкритих суспільних дискусій, залучення до участі в них різних верств населення, інститути державної влади отримають більше можливостей для реалізації важливого завдання політичної комунікації, а саме — формування політичної свідомості і ціннісних орієнтацій населення. Будь-яке суспільно важливе рішення не може бути прийняте демократичною владою кулуарно, без широкого громадського обговорення в засобах масової інформації, на форумах, громадських слуханнях, референдумах та плебісцитах. Ефективність політичних комунікацій у правовому демократичному суспільстві ґрунтується на механізмах впливу на громадську думку, поширенні політичної інформації, ідей, постановці проблем для суспільного обговорення і прийнятті політичних рішень через досягнення суспільного консенсусу і згоди.

По-четверте, важливим завданням політичної комунікації Верховної Ради, Секретаріату Президента, Кабінету Міністрів України є презентація їх діяльності як інститутів державної влади і впливових, активних суб'єктів політики.

Комунікативна взаємодія між центрами прийняття державно-управлінських рішень передбачає:

1)    взаємний обмін інформацією, а саме — передачу інформації та забезпечення її розуміння всіма учасниками комунікативного процесу;

2)    активну взаємодію суб'єктів комунікації, починаючи від оцінки, сприйняття чи не сприйняття інформації і закінчуючи об'єднанням з метою організації спільної діяльності, у процесі чого формується взаєморозуміння, суперництво чи конкуренція;

3)    взаєморозуміння учасників комунікації.

Отже, комунікативну взаємодію між центрами прийняття державно-управлінських рішень можна розглядати як інформування, взаємовплив, певні взаємовідносини між її учасниками, досягнення порозуміння.

Зміст комунікації між центрами прийняття державно-управлінських рішень залежить від мотивів і цілей, визначених ними, знання предмета комунікації, дотримання морально-етичних принципів комунікативної взаємодії та володіння засобами психологічного впливу. Ще Аристотель наголошував на тому, що для успішної комунікації потрібно володіти «здоровим глуздом, справжнім бажанням та істинними моральними рисами».

Як уже зазначалося, основною метою комунікативної взаємодії між Верховною Радою України, Президентом, Кабінетом Міністрів повинно стати досягнення взаєморозуміння та організація взаємодії в реалізації завдань єдиної державної політики.

Простота змісту комунікації — це вміння подати інформацію зрозумілою мовою, логічно, аргументовано, не вдаючись до складних форм і громіздких мовних зворотів. Складність змісту комунікації спричиняє додаткові бар'єри у її сприйнятті.

94. Який суспільно- політичний статус ЗМІ у демократичному суспільстві?

 Вважається, що поінформована й активна громадськість є основною складовою демократичного суспільства, а засоби масової інформації слугують у ньому механізмом, що зв'язує владу і народ. Це означає, що журналісти виконують особливі функції, серед яких найважливішими є вибір і винесення тієї чи іншої проблеми на широке обговорення, аналіз і резюмування інформації, неуперелжений та виважений розгляд важливих питань з опертям на факти тощо.

Політичні оглядачі зосереджуються на ознайомленні широкого загалу з питаннями законодавчої політики, із змістом окремих законів, інформують про реакцію на них на місцях і критично розглядають діяльність виборних посадових осіб. У журналістських колах ця функція відома як функція "сторожового пса" (мається на увазі її контрольно-наглядовий характер). Але для розквіту демократичного суспільства кожна з усіх трьох груп — влада, засоби масової інформації та громадськість — повинна виконувати свої важливі функції.

Засоби масової інформації відповідають за неупереджене й виважене подання новин, аби громадяни й політики могли приймати у важливих питаннях більш компетентні рішення.

Підсумуємо: у демократичному суспільстві засоби масової інформації разом з владою несуть спільну відповідальність за інформування електорату. Журналісти не можуть виконувати свій обов'язок, якщо політики унеможливлюють вільний рух інформації від владних структур до виборців.

На засобах масової інформації