Предмет політології

У професійних колах це відоме як "журналістика, що працює на випередження", коли журналісти беруть на себе ініціативу у винесенні проблем на обговорення громадськістю замість того, щоб чекати, поки урядові органи зроблять повідомлення або видадуть указ. Роль засобів масової інформації у розробці політичних рішень можна було б розглядати як роль спостерігача, учасника і каталізатора.

Без такого типу відстежування з боку засобів масової інформації політикам було б легше говорити все що завгодно, аби лише бути обраними, а обійнявши посади, робити цілком протилежне. Журналісти зобов'язані привертати увагу до таких суперечностей.

У цьому полягає суттєва відмінність нинішньої ситуації від тих днів, коли засоби масової інформації контролювалися комуністами, а інформація надходила зверху( — від політичних діячів і лідерів — до народу. Пересічний громадянин перебував на найнижчому щаблі ієрархії надходження новин. Журналісти нечасто зверталися до нього як до корисного джерела інформації, оскільки право вирішувати, що саме є новиною, належало владі.

У країнах, де демократія тільки розвивається, для змін у напрямку активної участі громадськості в управлінні суттєвою є роль засобів масової інформації у просвіті широкого загалу. Передовсім підтримку вільної преси необхідно посилити у самому парламенті через групи громадян, які лобіюють на користь вільного доступу до влади, і через професійні організації в індустрії засобів масової інформації.

У найліпшому випадку могутність засобів масової інформації працює на користь двох важливих елементів суспільства — влади і тих, ким вона керує. Виборні посадові особи і політичні інституції у поширенні інформації про свої політичні програми для забезпечення підтримання громадян спираються на засоби масової інформації а також на інфраструктуру своїх політичних партій. Громадяни використовують засоби інформації для отримання від них інформації про перебіг політичних процесів і функціонування політичних інституцій, про те, як вони контролюються і як посадові особи діють від їхнього імені (підзвітність). Громадяни можуть також використовувати засоби масової інформації для висловлення своїх турбот і політичних програм.

В ідеалі механізм, що з'єднує владу із широким загалом, має слугувати не лише каналом зв'язку, але й засобом формування громадської думки. І хоча демократичним урядам необхідно доводити до відома народу свої політичні курси та рішення, вони потребують також механізмів збору та організації різних поглядів для вищих посадових осіб.

На закінчення зауважимо, що в демократичній системі засоби масової інформації є громадянською свідомістю суспільства, провідником соціальних і політичних змін, місцем, де вільно конкурують ідеї. Вони забезпечують неупереджене й точне висвітлення подій для всіх складових частин громади. У наукових колах ці функції відносять до теорії суспільної відповідальності, а саме до ідеї про те, що свобода несе з собою певн зобов'язання. 

 

95.  Розкрийте проблему свободи слова і поширення інформації у демократичному суспільстві.

Свобода заснування засобів масової інформації – передусім. До проголошення Незалежності в Україні такої свободи не було. За тоталітарного режиму існувала безмежна монополія компартії на пресу. Журналістика, як і всяка літературна праця, згідно з постулатом Леніна про партійність преси, розглядалася лише як складова партійної роботи, а засоби масової інформації – як гвинтик загальнопартійної справи. Тому вся преса, незалежно від її тематики і напрямку, вважалася партійною, керівні кадри входили до партійної номенклатури і призначалися партійними комітетами відповідного рівня, зміст публікацій суворо контролювався тими ж партійними комітетами і цензурою. Зрозуміло, що право на заснування газет, журналів, не кажучи вже про теле- і радіоредакції, які були виключно державними, що теж означало – партійними, мали тільки партійні комітети і органи державного управління, а також повністю підпорядковані партії громадські організації (профспілки, комсомол тощо).

І тільки з настанням горбачовської перестройки, яка в рамках проголошеної демократизації та гласності трохи пом’якшила режим, був прийнятий союзний Закон ”Про пресу та інші засоби масової інформації” – явище на той час справді незвичне. Він у досить ліберальному дусі реґламентував взаємини преси і суспільства, зокрема передбачав можливість виступати засновниками друкованих органів громадським організаціям і навіть трудовим колективам.

 Свобода слова – одне з найбільших досягнень демократії. Вона, власне, й полягає у забезпеченні плюралізму думок і позицій, у можливості дискусійності з будь-якого питання, і безпосередньо впливає на державну інформаційну політику. 

Найбільшим полем для реалізації права на свободу слова є засоби масової комунікації. Таким чином, журналістика загалом і журналісти зокрема зацікавлені в тому, щоб стояти на сторожі свободи слова, а отже – і демократичних засад у суспільстві. Це покладає величезну відповідальність на них: свободою слова треба користуватися обережно і виважено, не забуваючи, про необхідність підкорятися об’єктивним законам природи і суб’єктивним – суспільства. Не може бути свободи для однієї особи за рахунок обмеження свободи іншої особи.

Взаємини суспільства і засобів масової комунікації випливають із необхідності людства виживати в умовах однієї планети. Вони регулюються писаними законами та загальноприйнятими моральними нормами. Свого часу відомий американський журналіст, видавець газети «Нью-Йорк таймс»