Предметне поле сільської історії як складової руралістики

Предмет:

Історія

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

його кінетика11.

Тим самим В. Ключевський порушив питання про співвідношення теоретичної та описової (емпіричної) історії, що вимагає від історика вміння робити певні узагальнення, використовуючи теорії та вдаючись до рефлексії, а також володіння методикою критичного аналізу історичних джерел. В цьому сенсі сільська історія може бути одночасно віднесена до теоретичної історії (історичні знання щодо загальнодержавного рівня сільських територій) та до емпіричної історії (зріз історичних знань на інших рівнях територій й у першу чергу – базовому).

Спостереження за суспільним процесом, що відбувається на сільських територіях, за просторовими та часовими координатами, по- новому ставить питання про роль минулого, сьогодення та майбутнього у історичних дослідженнях.

У зв’язку з цим доречним є звернення до теоретичної спадщини М. Бердяєва, який ділив історичний час на три частини – минуле, теперішнє і майбутнє, які він вважав примарними. І це тому, що “... теперішнє є тільки якоюсь нескінченно мало тривалою миттю, коли минулого вже немає, а майбутнього ще немає, але яке, само по собі, представляє якусь абстрактну точку, що не визначається реальністю. Минуле – примарне тому, що його вже немає. Майбутнє – примарне тому, що його ще немає. Лінія в часі розірвана на три частини, немає реального часу” .

Проте така позиція не означає заперечення історичного часу як такого, який є важливою категорією пізнання суспільного життя, завдяки якій можна відстежувати певні зміни. Він складається з часу життя кожної окремої людини і сукупного плинного часу людської спільноти. Звісно, історичний час відрізняється від абсолютного, дійсного математичного часу, який, за І. Ньютоном, тече рівномірно і інакше називається тривалістю. Історичний час є частиною тривалості, яка має точку відліку.

Певний інтерес щодо розуміння історичного часу викликають погляди Р. Колінгвуда, який зауважував, що “... історія в буденному чи поширеному розумінні слова є знанням про минуле, і ми, щоб зрозуміти її особливості та їй притаманні проблеми, маємо поцікавитися, що ж воно таке минуле. Минуле стало теперішнім, і тому коли ми питаємо, де шукати минуле в живій і конкретній актуальності, то відповідь буде: у теперішньому. Але ж минуле, існуючи актуально у вигляді теперішнього, існує ще й ідеально як минуле – як те, чим воно було до того, як перетворилося на теперішнє. Таким чином теперішнє складається з двох ідеальних елементів минулого і майбутнього; отже, воно є і майбутнім, і минулим у синтезі, який є актуальним, фактично існуючим” . З цієї точки зору коріння майбутнього лежать у минулому і в сьогоденні.

Інтеграційно-контекстний підхід, який враховує просторовий та хронологічний підходи до вивчення історії, запропонував Г. Ріккерт, який відмічав, що “історія. намагається, подібно генералізуючим наукам, зрозуміти усе у відомому зв’язку.. Історичний зв’язок усякого історичного об’єкта має, так би мовити, два виміри, які можна було б назвати вимірами широти та довжини, тобто, по-перше, історія має встановити відносини, що пов’язують об’єкт з оточуючим його середовищем, та, по-друге, прослідкувати від початку до кінця в їхньому взаємному зв’язку різні стадії, які об’єкт проходить послідовно, або, інакше кажучи, вивчити його розвиток” . Такий підхід дозволяє виявити генезис та еволюцію суспільного процесу й вплив на нього просторових факторів розвитку.

Що стосується поєднання міждисциплінарності та дисциплінар- ності при дослідженні сільського простору й визначення місця в цьому пізнавальному процесі історичної науки, було б доцільним послатися на висловлювання одного з сучасних представників французької школи “Анналів” М. Емара про те, що історія – це не все, але все є історією . Така оцінка історії є свідченням всеосяжного характеру історичних знань. Одночасно це – й широке тлумачення розуміння історії як діяння людей у будь-якій сфері суспільного життя, яка має просторові та часові координати.

Проте таке уявлення не позбавляє дослідника від необхідності виокремлення предмета вивчення історії в рамках руралістики як міждисциплінарної наукової галузі. Ця процедура передусім потребує визначення предметного “стику” історії та інших наукових дисциплін, до яких в першу чергу слід віднести географію, соціологію, аграрну економіку, земельне право та екологію. Наявність такого “стику” або перетину напрямів та точок дотику загальних дослідницьких проблем мають своїм наслідком формування таких дисциплін як історична географія, аграрна історія, соціальна географія сільського господарства, регіоналістика, історичне ландшафтознавство, історична лока- лістика, місцезнавство, локальна соціальна історія, соціологія села. В рамках зазначених дисциплін активно використовується інструментарій суміжних наук. Очевидно, що ця тенденція з часом буде набувати нових обертів. Звісно, відбувається й розгалуження історичної науки на певні напрями досліджень та нові історичні дисципліни.

Попри це, має активно використовуватися арсенал дослідницьких методів історичної науки, пов’язаних з правилами та процедурою пошуку, виявлення, відбору, встановлення достовірності джерел інформації щодо отримання нових знань про сутність суспільного процесу або окремого фрагменту дійсності, що відбуваються в межах сільського простору. До таких методів відноситься джерелознавчий метод, за допомогою якого виявляються та досліджуються джерела інформації, які безпосередньо відображають історичний процес. До цих джерел передусім відносяться архівні матеріали, предмети матеріальної