Предметне поле сільської історії як складової руралістики

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

justify;">Аналізуючи практику історіописання, Л. Рєпіна розглядає місцеву історію (краєзнавство) та регіональну історію разом з новою локальною історією як два неспіврозмірні культурні контексти, що мають різну ідейну орієнтацією: перший – як спосіб мобілізації історичної пам’яті, другий – як ефективний інструмент історичного пізнання, в якому знаходять застосування теорії, методи та концепції суміжних дисциплін . Місцева історія – переконані С. Маловічко і М. Румянцева, що еволюціонувала у напрямі краєзнавства, як соціально орієнтоване знання, існує паралельно науковому. Це інше, ненаукове знання, в якому мають потребу суспільна та масова свідомість .

Дана позиція російських дослідників викликає ряд заперечень. Перш за все, штучним є протиставлення місцевої та нової локальної історії, тому що за визначенням обидві вони є локальними. Крім того, автори плутають поняття “теоретичні знання” та “наукові знання”, визначаючи краєзнавчі знання як ненаукові. Насправді вони не є теоретичними, але – науковими й при цьому, як правило, ґрунтуються на достатній джерельній базі. Насамкінець, незрозуміло, в чому полягає новизна нової локальної історії та яке її предметне поле. Вона все ж таки є не новою, а новітньою, виходячи з того, як її презентують розробники.

В якості одного з напрямів історико-краєзнавчих досліджень в соціальній літературі розглядається мікроісторія. Вона позиціонується як галузь історичного знання, предметом якої є сфера людської буденності у її історико-культурних, політичних, етнічних та конфесійних контекстах. Об’єктом мікроісторії є людина чи соціальна група людей, яка проживає на певній історично сформованій території. За словами Дж. Леві, мікроісторія означає не розглядання дрібниць, а висвітлення в деталях .

Суміжною наукою, що сформувалася на стику історії та географії й до якої дотична сільська історія, є історична географія. Вона тлумачиться як дисципліна, що вивчає фізичну, соціально-економічну, культурну, політичну географію минулих епох в історичній динаміці, або як науковий напрям, що досліджує просторову сторону історичного процесу . Об’єкт історичної географії також розглядається під кутом зору впливу господарської діяльності на географічне середовище, географічних факторів – на виробництво і етногенез .

В надрах даного дослідницького напряму склалася особлива субдисципліна – історична географія ландшафтів, або історичне ландшафтознавство, яка вивчає освоєння природного ландшафту, результати його “окультурення” людиною в процесі її господарської діяльності.

Наведені типології та характеристики історичних дисциплін, переважна більшість яких, за винятком нової локальної історії й регіональної історії, є традиційними, свідчать про наявність зв’язку між ними за дослідницьким полем. В цьому переконують й прояви спроб з боку розробників “нової локальної історії” включити до її складу сільську історію. Обґрунтовується це необхідністю фіксації вихідних параметрів сільської історії з метою визначення зони пошуків нових дослідницьких підходів , що не є виправданим, оскільки сама “нова локальна історія” ще не визначилася з об’єктом та предметом вивчення.

Посилаючись на традиції британської історіографії, Ю. Дерби- шева поміщає село, поряд з такими об’єктами дослідження, як сім’я, соціальні прошарок та спільнота, в мікроісторичну перспективу, при цьому відмічаючи, що локальні історики сприйняли село як повноправний об’єкт вивчення .

С. Маловічко і Н. Зайцева підкреслюють, що “нова локальна історія” відрізняє сільську історію від інших напрямів, що вивчають іс- торико-аграрну проблематику. Аграрна історія та історія селянства, як проблемні поля, що генетично пов’язані з соціально-економічними дослідженнями простору, вважають вони, не виключаються із історіографічної практики сільської історії, але існують в рамках нової локальної історії .

Дещо інший підхід щодо визначення дослідницького поля сільської історії демонструє М. Румянцева. Вона пропонує включити сільську історію до етнографії, або до соціальної (історичної) антропології, посилаючись на пропозицію, висловлену свого часу Г. Рік- кертом щодо доцільності не мріяти про якусь неіснуючу “ідеальну” історичну науку, а глибоко рефлексувати наявне історичне знання. Відмічаючи креативність історичної антропології, яка формує навколо себе такі нові предметні поля, як історія ментальностей, історія повсякденності, гендерна історія, інтелектуальна історія, нова локальна історія, М. Румянцева наголошує на антропологічному повороті в історичному пізнанні в цілому . Що стосується ролі соціальної антропології в розвитку історичного мислення, то з цим можна погодитися. Проте у цього наукового напряму та сільської історії різні предметні поля, й саме у презентованій нами дисципліні воно значно ширше.

Основний недолік й неконструктивний характер розглянутих підходів щодо включення сільської історії до складу “нової локальної історії” чи соціальної антропології пов’язані з хибною ідентифікацією переліченими істориками сільського простору, обмеженням історії складного територіального об’єкта, яким є сільські території, історією селянства, села або аграрною історією.

Сільська історія у розрізі її рівнів відповідає тому чи іншому локальному рівню історичної науки. Краєзнавство та мікроісторія співставні з історією територіальної громади, місцева історія – пев- ною мірою з сільською місцевою історією, регіональна – частково з історією сільської складової регіону. Історія сільської територіальної підсистеми суспільства є безпосередньою складовою національної історії.

Виділення зі складу історичної науки її сільської складової є об’єктивним процесом, пов’язаним з розвитком загальної наукової тенденції щодо спеціалізації знань. Прив’язка сільської історії до рура- лістики як міждисциплінарної наукової галузі є, з одного боку, свідченням інтеграції наукових напрямів та відповіддю на виклик часу – з іншого, а саме необхідністю обґрунтування шляхів відродження сільських територій й їх виходу на якісно новий рівень.

Інтеграція історичної науки в нову міждисциплінарну галузь, по- перше, сприяє вирішенню суспільно значущих проблем, по-друге, збагачує її теоретичний та методологічний арсенал за рахунок синтезу дослідницьких практик.

Позиціонування сільського простору в якості міждисциплінарного об’єкта дослідження за активного використання пізнавального інструментарію історичної науки значно збагачує її категоріальний апарат за рахунок дослідження не тільки подієвого ряду в межах сільського простору, зв’язків між його об’єктами й системою суспільних відносин, але й дослідження перетворюючої діяльності людини як суб’єкта історичної дії й творця історії.

У зв’язку з цим потребує глибокого переосмислення й предметне поле сільської історії, яке перебуває на перетині з географією, соціологією та соціальною антропологією. Якщо для географічної науки фактами, за А. Геттнером, виступають відношення простору , то для історії – мотиви людської взаємодії у просторі протягом певного часу та її результати. В цьому науковий інтерес історичної науки співпадає з дослідницьким полем соціології та соціальної антропології, на які разом покладається завдання щодо осмислення місця “сільськості” у суспільному розвитку, ключової ролі людини у освоєнні, використанні та сталому розвитку сільського простору.