Професійні інтереси старшокласників та особливості профорієнтаційної роботи з ними

Ще до офіційного відкриття профорієнтаційних служб в Санкт. -Петербурзі професор Н. Кірєєв безкоштовно допомагав молодим людям у виборі факультету і спеціалізації в університеті. Пізніше М. А. Рибникова та В. А. Рибніков перенесли цю ініціативу в деякі гімназії...

В цілому, в дореволюційній Росії профорієнтація, як самостійний науково-практичний напрямок ще не була сформована, але для цього створювалися всі необхідні умови.

В СРСР проблеми праці, трудової підготовки, а в подальшому і профорієнтації були найважливішими темами марксистської ідеології. При Центральному інституті праці була створена лабораторія, що займалася питаннями профорієнтації. Проблеми профорієнтації стали розроблятися у Всеукраїнському інституті праці в Харкові.

Перше бюро професійної консультації в СРСР з'явивилося в 1927 р. при Ленінградській біржі праці. Відразу ж заходилися готувати профконсультантів. У школах питаннями профорієнтації займалися педологи.

Влітку 1928 року в Україні були створені преші бюро професійної консультації. Дерективою Наркрмпраці УРСР передбачалася організація таких бюро у великих індустріальних центрах республіки: Києві, Харкові, Одесі, Львові.

Наукові засади профорієнтації в нашій країні розробляли А. В. Лучарський, С. Т. Шатський, П. П. Блонський, А. С. Макаренко. Вони допомагали створити психолого-педагогічну основу для подальшого розвитку шляхів здійснення професійної орієнтації школярів.

Тільки в кінці 50-х рр. стали з'являтися перші дисертації з проблем шкільної профорієнтації. У 60-ті рр. (в період хрущовської «відлиги») була організована група профорієнтації при Науково-Дослідному Інституті теорії та історії педагогіки Академіка Педагогічних Наук СРСР (керівник – А. Н. Волковський), відкрита лабораторія профорієнтації в Науково-Дослідному Інституті психології в Києві (керівник – Б. А. Федоришин. Таким чином, у період хрущовської «відлиги», відбувається явне відродження профорієнтації. В роки брежнєвського правління (з середини 60-х рр. до середини 80-х рр.) профорієнтацію не забороняли, але рівень розробок ще більше знизився. Це був час, коли на офіційному рівні закликали: «Всім класом на ферму!», «... на завод!», «... на комсомольську будову!». У таких закликах на першому місці були не інтереси особистості, а інтереси народного господарства і обороноздатності держави. В результаті обмеження багатьох свобод в цей період профорієнтація стала деградувати. [9, С 17-18]

З 80-х рр. ситуація докорінно змінюється. В 1984 році виходить постанова ЦК КПСС «Основні напрями реформування загальноосвітньої і професіональної школи». В ції постанові особливе місце відводилося розвитку трудового виховання і профорієнтації молоді. В період «перебудови» в розвитку профорієнтації була зроблена велика робота, а саме:

було створено більше 60 регіональних Центрів орієнтації молоді, а в районах-безліч пунктів професійної консультації

почалася активна підготовка професійних консультантів

в школах було введено курс «Основи виробництва. Вибір професії. «

У підсумку виходить, що в 30-ті рр. профорієнтацію забороняли політичними способами, у 70-80-ті рр. – бюрократичними, а в 90-е рр. – економічними (майже не фінансують)... Все це дозволяє нам зробити висновок, що існує певна залежність періодів розквіту професійного самовизначення від рівня реальної свободи вибору для більшості населення даного суспільства... А це свідчить, що сама профорієнтація (і конкретні методи профорієнтаційної допомоги) повинні плануватися і здійснюватися з урахуванням цієї обставини. [10, С. 18-19]

Зазвичай, виділяються такі причини появи цих профорієнтаційних служб: бурхливий розвиток промисловості, міграція людей із сільської місцевості у міста, проблема пошуку роботи, проблема відбору найбільш кваліфікованих людей вже з боку роботодавців... Але все це, швидше, соціально-економічні причини... Але існують також і психологічні причини виникнення профорієнтації, які, насамперед, пов’язані зі зміною свідомості людей.  Головна психологічна причина появи профорієнтації полягає в тому, що саме в цей період і саме в цих країнах, перед значною кількістю людей постає проблема свободи вибору, чого раніше не було (або було характерно лише для окремих людей, які не хотіли жити по заздалегідь заведеному порядку).

[ 18, С. 8-9]

Таким чином ми бачимо, що профорієнтаційна робота бере свій початок ще з V-IV ст. до н е.. і протягом 2 -х тисячоліть вона розвивалась і вдосконалювалася. Найінтенсивніший її розвиток припадає на першу чверть ХХ ст. у більшості країн світу, що зумовлено великою увагою до неї з боку держави.

 

 

Пpoфеciйне caмoвизначeння найчacтiше визначається як вибір людиною напряму і змісту свого подальшого розвитку, сфери та засобів реалізації індивідуальних якостей і здібностей, соціального середовища для втілення своєї життєвої мети та моральних цінностей. Це – цiлicний, iнтегративний пpoцеc, у якому peaлiзуються ocнoвнi життєві цінності людини і конкретизуються аспекти її життєвого, особистісного, соціального самовизначення [8, С. 19-20]

Метою прoфeсiйнoгo сaмoвизнaчeння є пoступoвe формування у школяра внутрішньої готовності до свідомої і самостійної побудови, корекції і реалізації перспектив власного розвитку (професійного, життєвого, особистісного), готовності розглядати себе особистістю, яка розвивається в часі і самостійно знаходить значущі смисли в конкретній професійній діяльності. [ 19, С. 11]

Проблемі професійного самовизначення присвячено багато досліджень. Ця тама широко розкривається у дослідженнях Л. І. Божовича, Є. О. Клімова, О. О. Міненка, М. С. Пряжникова тощо. У роботах дослідників цей термін часто ототожнюють з такими поняттями, як «професійне зростання» (Л. І. Божович, Є. О. Клімов, О. О. Міненко, Ю. П. Поваренков, М. С. Пряжніков) [18, С. 59, 63], «професійна самореалізація» (К.